Луценко Ілля Олександрович

Ще під час навчання Ілля розпочав трудову діяльність, працюючи охоронцем у комунальній організації «Муніципальна охорона» міста Києва. Він також навчався на курсах керування безпілотними літальними апаратами, де познайомився з військовослужбовцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

У травні 2025 року Ілля прийняв свідоме та мужнє рішення — добровільно стати на захист України. Він обрав саме 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр», з якою пов’язав свій військовий шлях.

Під час служби Ілля отримав військове звання лейтенанта та обійняв посаду командира 1-го взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів.

Побратими знали його за позивним — «Луцик».

Ілля був молодим, енергійним, цілеспрямованим. Активно займався спортом, мав багато друзів. Вирізнявся відповідальністю, наполегливістю та надійністю. Він умів ставити перед собою цілі й послідовно йти до їх досягнення, був людиною, на яку можна було покластися.

На жаль, багато мрій, планів і задумів Іллі так і не судилося здійснитися. Його молоде життя обірвалося, залишивши невимовний біль і гіркоту втрати в серцях рідних, друзів, побратимів та всієї Обухівської громади.

Ілля назавжди залишиться у пам’яті рідних люблячим сином, у пам’яті друзів — вірним товаришем, а для всіх, хто його знав, — щирою та світлою людиною.

Висловлюємо глибокі співчуття батьку Олександру Григоровичу, дружині батька Юлії, бабусі Надії Михайлівні, дідусю Миколі Пимоновичу, тітці Наталії, сестрам Катерині та Аліні, усім рідним, друзям та побратимам.

Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!