Лапенко Сергій Леонідович

У 2014 році, після початку бойових дій на Донеччині, Сергій переїхав до Києва, де продовжив свій трудовий шлях у мережі магазинів. Згодом, у зв’язку з виробничою необхідністю, його перевели до Обухова. Тут він працював старшим охоронником.

Саме в Обухові минула частина його життя, тут його знали колеги, друзі, знайомі. Тут він будував своє життя, працював, спілкувався з людьми, залишав по собі добрий слід.

А потім у життя Сергія, як і мільйонів українців, увійшла велика війна.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій добровільно став на захист України. Він говорив: «Я йду туди, щоб мої діти не жили у війні, щоб вони зростали вільними».

У цих словах — усе. Любов до своїх дітей, відповідальність за їхнє майбутнє і розуміння того, що свободу не можна просто чекати — за неї потрібно боротися.

У квітні 2022 року Сергій добровільно став на захист України. Спочатку проходив службу в Чернігові. Із вересня 2024 року продовжив службу у військовій частині Національної гвардії України «Рубіж» на посаді помічника гранатометника.

Серед побратимів мав позивні «Лапа» та «Каспер».

6 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Макіївка Луганської області Сергій загинув під час стримування збройної агресії російської федерації. Йому було лише 32 роки.

Майже два довгих роки рідні чекали звістки. Жили надією. Вірили, що Сергій повернеться додому живим. Чекали на той день, коли зможуть обійняти його, почути рідний голос, побачити усмішку. Та, на жаль, дива не сталося. Сергій повернувся на щиті.

Повернувся додому, до рідних, але вже назавжди залишивши цей світ. Залишивши по собі біль, який неможливо виміряти словами, і пам’ять, яка житиме доти, доки його любитимуть і пам’ятатимуть.

Для рідних, друзів, колег та побратимів Сергій назавжди залишиться доброю і справедливою людиною, щирою, життєрадісною, з чудовим почуттям гумору.

Він умів підтримати у потрібну хвилину, умів знайти добре слово, умів об’єднати навколо себе людей. Був тією людиною, поруч із якою було легко і тепло. Справжньою душею компанії. І саме таким — живим, усміхненим, добрим, щирим — його назавжди збережуть у своїй пам’яті ті, хто знав Сергія.

Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття мамі Юлії Миколаївні, сину Олександру, доньці Меланії, сестрі Діані, колишнім дружинам Олександрі та Євгенії, вітчиму Віталію Федоровичу, усім рідним і близьким, друзям та побратимам Сергія.

Немає слів, які могли б зменшити біль від втрати найдорожчої людини. Є лише пам’ять, любов і вдячність.

Нехай світла пам’ять про Сергія Леонідовича Лапенка назавжди живе у серцях усіх, хто його знав і любив.

Його життя і його вибір назавжди залишаться частиною історії боротьби України за свободу.

Вічна пам’ять і шана Захиснику України. Герої не вмирають.