19.07.1966 – 15.12.2024
Старший солдат 92-ї штурмової бригади.
Нагороди:
- Медаль «Захиснику Вітчизни».
- Медаль «Учасник АТО».
- Медаль 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Життєвий шлях воїна
Шандрінов Володимир Олександрович народився 19 липня 1966 року на острові Сахалін російської федерації. У 1974 році разом із родиною переїхав до села Борозенське Херсонської області. Саме там пройшли його дитячі та юнацькі роки.
Після закінчення школи вступив до Херсонського музичного училища, де навчався за спеціальністю «Саксофон». Після завершення навчання певний час працював викладачем музики. Згодом пройшов строкову військову службу.
Після служби переїхав до Києва, де вступив до Національного авіаційного університету. У цей період доля звела його з майбутньою дружиною Олександріною. Разом вони створили міцну й люблячу родину, виховали сина Семена та оселилися в місті Обухів, на мікрорайоні Яблуневий. Читати детальніше
Трудова діяльність Володимира Олександровича була пов’язана з автомобільною справою. Він працював автомаляром, був професіоналом і вправним водієм, який досконало знав свою справу.
У 2015–2016 роках захищав Україну в районі проведення Антитерористичної операції на сході держави.
У перший день повномасштабного вторгнення росії Володимир Олександрович добровільно долучився до територіальної оборони, а згодом вступив до лав Збройних Сил України. Служив під позивним «Кореєць». Виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту, зокрема в районі Андріївки, Бахмутського району, на Курському напрямку та в інших місцях запеклих боїв.
За мужність, відвагу та сумлінне виконання військового обов’язку був нагороджений медаллю 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, медаллю «Захиснику Вітчизни» та медаллю «Учасник АТО».
За час військової служби тричі зазнавав поранень, однак щоразу після лікування повертався до своїх бойових побратимів, продовжуючи захищати Україну.
15 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в Суджанському районі Курської області Володимир Олександрович загинув.
Понад півтора року він вважався зниклим безвісти. Лише після тривалого й складного процесу ідентифікації рідні отримали можливість гідно провести свого Захисника в останню земну дорогу.
Володимир Олександрович був щирою, відкритою та комунікабельною людиною. Він завжди залишався оптимістом, цінував чесність і справедливість. Мав золоті руки, любив працювати на землі, доглядати сад, із задоволенням готував для рідних, а навіть перебуваючи на фронті, знаходив можливість пригостити побратимів власноруч приготовленими стравами. Дуже любив тварин і завжди піклувався про них.
Світла пам’ять про Володимира Олександровича назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і поважав.
Висловлюємо щирі співчуття дружині Олександріні, сину Семену, тещі Ользі Григорівні, усім рідним, близьким, друзям і бойовим побратимам. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій скорботі.
Вічна пам’ять нашому Герою!
Тіло Героя кремовано, прах видано родині.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб