Вишинський Олександр Валерійович

Під час даної служби отримав поранення в ногу, після чого до своїх військових обов’язків не повернувся.

Продовжував працювати за фахом – слюсарем.

Потім був на керівних посадах на складах у Києві. А з 2012 року й до останнього часу пропрацював на Київському картонно-паперовому комбінаті на посадах, пов’язаних з налаштуванням машинного обладнання.

Олександр – глава великої родини, яку вони створили разом з дружиною Ларисою Борисівною у 2001 році, народивши та виховавши семеро дітей.

Він понад усе любив свою сім’ю. Був справедливим та безкорисливим. Допомагати людям – для нього це було природнім бажанням самовідданої людини. Такими ж Олександр виховував і своїх синів та дочок.

У мирний час був завзятим рибалкою.

А ще він був дуже мужнім та мав неспокійну вдачу борця за правду.

У ті перші найстрашніші для українців дні повномасштабної війни з руснею, старший син Олександра Борис пішов добровольцем до свого підрозділу, у якому воював ще з 2014 року в АТО бойовим медиком.

Брат Олександра Петро, який з 2015 року також воював в АТО та був артилеристом прибув до свого військового підрозділу на східні рубежі країни.

Олександр не мав жодних сумнівів, що його життєвий шлях також має продовжитися на фронті.

Він пішов до військкомату, маючи за плечима досвід учасника бойових дій на території інших держав.

Спочатку він потрапив до Бориспільського аеропорту, де займався забезпеченням особового складу льотного підрозділу. Згодом приймав участь в обороні Києва та захисті аеродрому в Борисполі. У цей час його син Борис також відбивав ворога на підступах до столиці, перебуваючи в Мощуні Бучанського району та займався евакуацією 300-х.

Після звільнення Київщини Олександр забезпечував різні підрозділи провізією та бойовим комплектом.

За мужність, патріотизм та високу громадянську позицію під час оборони Києва Олександр був нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава».

Далі Олександр потрапив на Херсонський напрямок, де вивозив поранених та полеглих бійців. Під час однієї з таких небезпечних поїздок він разом з побратимами потрапили під мінометний обстріл.

Було пошкоджено автомобіль, і на жаль, не всі поранені вціліли. То була одна з найстрашніших евакуацій.

У 2023 році Олександр перейшов до 58-ї мотопіхотної бригади 13-го окремого батальйону на Вугледарський напрямок на Донеччині.

Життя мужнього Захисника рідної неньки-України обірвалося 12 квітня 2024 року біля с. Пречистівка Волноваського району Донецької області внаслідок скиду вибухового пристрою з БПЛА.

Осиротіла його велика родина, втративши найдорожчу людину, опору й порадника, яким він був для дітей та дружини, для братів та побратимів.

Україна втратила вірного сина, відданого патріота. Низький уклін тобі, наш Герою, за подвиг в ім’я правди й життя на вільній українській землі.

Щирі слова співчуття висловлюємо дружині Ларисі Борисівні, дітям Борису, Назару, Діані, Олександру, Надії, Марії, Святославу, братам Юрію та Петру, усім близьким та рідним, друзям, колегам та побратимам.

Нехай світлий спомин про Олександра навіки залишиться у наших серцях! Велика шана Герою!