Лозенко Петро Миколайович

Любив природу, тварин, роботу, а найбільше – свою родину. Ніякими словами не передати горе, що спіткало його лагідну люблячу дружину та двох донечок – його квіточок, яких вони разом виховали гідними, розумними, цілеспрямованими, і дуже пишався, що дівчатка, на відмінно закінчивши школу і обравши професію лікаря, навчалися на бюджетній програмі. А вже ж як вони любили його!

Петро Миколайович вів активний та здоровий спосіб життя, не палив, не вживав алкоголь, займався фізичними вправами, активно брав участь у спортивних змаганнях у складі любительської хокейної регіональної команди «Барса».

І, мабуть, жити б йому до ста років, як жили його дідусь та бабуся, інші родичі – довгожителі. Якби не війна.

Його мобілізували до лав Збройних сил України у березні 2024 року. Пішов, не вагаючись, бо якщо не я, то хто – таке переконання мав у житті.

Спочатку перебував у навчальному центрі в Чернігівській області, потім військова доля закинула його спочатку на Луганський, згодом на Харківський та Донецький фронтові напрямки. Двічі був поранений, мав контузію, але кожного разу повертався в стрій.

7 січня 2025 року стрілець-помічник гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 135-го окремого батальйону територіальної оборони 114-ї окремої бригади солдат Лозенко Петро Миколайович, виконавши свій військовий обов’язок, загинув в бою за Україну поблизу населеного пункту Новопіль Донецької області внаслідок атаки ворожого FPV дрону-камікадзе.

На віки-вічні його ім’я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.

Висловлюємо найщиріші слова співчуття та підтримки мамі Євдокії Григорівні, дружині Людмилі Михайлівні, донечкам Ані і Тані, брату Віталію, сестрі Антоніні, рідним, друзям, колегам, побратимам, всім, хто знав та поважав нашого Героя.

Нехай світлою буде пам’ять про нього. Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя!

Дякуємо за мужність та відвагу!