Мартинов Леонід Олексійович

А далі його фронтові дороги були на Вугледарському напрямку Донеччини та на Херсонському напрямку.

Згодом, коли Леонід вже воював у складі самохідного артилерійського дивізіону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців у нього був позивний «Дєд», бо й там він став справжнім щитом та опорою для своїх побратимів.

Він був не просто воїном, а й справжнім патріотом, який любив свою країну всім серцем. Має медаль «Ветеран війни». Колеги по службі згадують його як відданого друга, завжди готового прийти на допомогу.

Його жарти завжди піднімали настрій, а оптимізм надихав оточуючих. Леонід був веселим та життєрадісним, «душею компанії», міг підтримати та розвеселити. Друзів в нього було безліч.

Мав працьовиті та завзяті руки, які не боялися будь-якої роботи.

Найдорожчим скарбом для Леоніда була його родина: дружина Людмила, сини В’ячеслав та Андрій, маленька онучка Діана. З любов’ю турбувався про своїх батьків. Рідним він завжди говорив, що в нього все добре та завжди хвилювався, як вони. Оберігав від усіх негативних подробиць військових буднів воїна.

Його життя обірвалося 29 листопада 2024 року у результаті здійснення противником скиду з безпілотного літального апарату невідомого вибухового пристрою по позиції підрозділу поблизу населеного пункту Зміївка Бориславського району Херсонської області.

Леонід загинув, як справжній Герой, захищаючи нашу землю від проклятого ворога. Його ім’я назавжди вписане в історію України.

Він залишив по собі світлий спогад у серцях рідних, друзів та побратимів.

Щирі слова співчуття дружині Людмилі, синам В’ячеславу та Андрію, онучці Діані, мамі Катерині Павлівні, батьку Олексію Йосиповичу, сестрі Оксані, племіннику Олексію.

Це велика втрата для всіх нас, але ми віримо, що ця жертва не буде марною. Ми обов’язково переможемо і побудуємо нову, вільну Україну, про яку мріяв Леонід.

Нехай земля тобі буде пухом, Герою! Слава Україні!