07.05.1978 – 21.09.2022
Старший солдат, розвідник 79-ї окремої десантно-штурмовій бригади.
Нагороди:
- Орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
- Почесний громадянин міста Обухова з 2025 року (посмертно)
.
Життєвий шлях воїна
Народився 7 травня 1978 року в Азербайджані, в українській родині. Його батьки — етнічні українці, які через обставини тимчасово проживали за межами України. У дворічному віці Дмитро разом із родиною повернувся на Батьківщину — до міста Миколаєва, де й минули його дитинство, юність і роки дорослішання. Навчався в школі №48, проходив строкову службу у прикордонних військах.
У 2014 році, під час Революції Гідності, Дмитро приїхав до Києва. Залишився тут жити й працювати, зокрема у сфері охорони — захищати інших було його покликанням. Читати детальніше
З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, мав звання старшого солдата, виконував бойові завдання як розвідник — у найнебезпечніших точках. Його відвага, рішучість та відданість побратимам неодноразово рятували життя інших.
21 вересня 2022 року, повертаючись із бойового завдання, Дмитро загинув під час ворожого ракетного удару по позиції в районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Удар припав на бак із пальним — він опинився в епіцентрі вибуху й згорів живцем.
За особисту мужність, незламність духу й героїзм Педоченко Дмитро Анатолійович був посмертно нагороджений медаллю «За мужність» III ступеня (Указ Президента України).
Похований у рідному місті Миколаєві. Після загибелі чоловіка родина переїхала до м. Обухів, де й нині проживає.
Педоченко Дмитро — це ім’я, яке має звучати на Алеї Героїв. Він жив по совісті, воював із серцем, загинув за Україну — і назавжди залишиться в пам’яті як один із тих, завдяки кому ми маємо шанс на життя.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб