Міщенко Олександр Леонідович

Понад усе любив свою родину, діток. Дуже важко переживав з ними розлуку. Був чудовим сином, чоловіком, батьком, братом. В дитинстві був тісно пов’язаний з меншою сестричкою Оленою, придумував їй цікаві казкові історії та оберігав від негараздів. 

Коли виріс та створив свою сім’ю, став для неї надійним оплотом. Для дружини Валентини був найкращим другом і порадником, підтримував її в будь-якій ситуації, розділяв погляди та прислухався до думок й бажань рідних людей. Завжди керувався не своїми власними бажаннями, а бачив все очима родини.

З донечкою Тетяною займався малюванням та прикладною творчістю, пишався її художніми роботами. Сам Олександр і його бабуся дуже гарно малювали.

Любив історію, природу та все, що з нею пов’язане. Залюбки займався квітникарством та допомагав тваринам. Мріяв про свій будинок та про власну справу. У нього була життєстверджувальна, позитивна енергетика, якою він ділився залюбки з оточуючими.

Найкращі свої риси характеру він проявив і під час перебування на військовій службі. Олександр був мобілізований одразу на початку війни. Службу проходив в батальйоні територіальної оборони на Обухівщині.

Наприкінці 2023 року його підрозділ було переведено до найзапеклішої лінії фронту – Кліщіївки на Донеччині.

Психологічно сильний та стресостійкий, Олександр на фронті показав себе вправним воїном та надійним товаришем. Він ніколи не жалівся та не впадав у відчай, завжди був налаштований оптимістично, не дивлячись на ту складну ситуацію, яка щоденно була в нього перед очима. Побратими про нього згадують, як про веселого та дотепного, таким він був попри жахливі будні солдата. Завжди заспокоював і родину, і друзів, обнадіював їх.

Дуже добре орієнтувався на місцевості, мав фотографічну пам’ять і з точністю міг виконувати різні складні бойові завдання. І це в умовах темної пори доби, тому що вдень пересуватися було вкрай небезпечно, адже їхня позиція розміщувалася на найтяжчій ділянці фронту і ворог контролював кожен рух.

Олександр займався порятунком поранених бійців, приносив їм воду, їжу, медикаменти, допомагав евакуювати, кожного разу ризикуючи своїм життям.

Та доля була невблаганною. Його сповнене сил та енергії життя справжнього чоловіка, воїна та патріота обірвалося 13 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Кліщіївка під час ворожого мінометного вогню.

Олександр виконав високе покликання громадянина – захищати рідну Батьківщину, але великою ціною свого життя. Він загинув заради мирного майбутнього нашої України.

Низько схилімо голови у вічній скорботі та шані перед подвигом Героя!

Вічна пам’ять!