Кущ Володимир Леонідович

Його військовий шлях розпочався ще у серпні 2014 року, коли він став учасником бойових дій на сході України в лавах Антитерористичної операції. Гідно та мужньо виконував поставлені задачі на посаді механіка-водія автомобільної та броньованої техніки.

З початку повномасштабної російської агресії Володимир свідомо пішов добровольцем захищати свою країну, будучи вмотивованим та патріотично налаштованим справжнім чоловіком, сподіваючись на те, що не прийдеться воювати його синам та іншим близьким людям.

Відважний, відповідальний, він брав на себе найважчі обов’язки, щоб молодшим воїнам було легше служити. Не кожен може щоночі, прокинувшись о другій годині, підвозити боєприпаси на позиції, а звідти вивозити бійців.

Цього доброзичливого, надзвичайно позитивного та дуже хазяйновитого воїна, який всі інструменти, такі як бензопилка, сокири та інший реманент, привезений з дому, завжди мав при собі, надзвичайно любили його побратими. Із нетерпінням чекали його повернення з дому, якщо він був у відпустці. Але ж відпустки видавалися не часто і востаннє він був вдома на початку березня.

15 серпня він мав приїхати додому, але зв’язок з ним перервався вже 12 серпня. У цей день на світанку Володимир Кущ на позивний АРЧ, виконуючи бойове завдання, у результаті ворожого артилерійського обстрілу загинув поблизу села Невське Сватівського району Луганської області.

Багато чого лишилося нездійсненним: його мрія побудувати дачу, його бажання поїхати в Карпати, адже він дуже любив гори, мрія забрати додому молоду вівчарку, що вивіз із Куп’янського напрямку і яку сьогодні доглядають друзі… Сам про себе казав, що Бог його любить і береже, бо поруч один за одним, гинули хлопці, з якими він розпочинав службу.

Висловлюємо найщиріші співчуття мамі Тамарі Іванівні, дружині Олені, синам Вадиму та Богдану, братові Олександру та всім, хто знав та любив Володимира.

Нехай світлою буде пам’ять про нього. Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя!

Дякуємо за мужність та відвагу. Царство Небесне!