Коваленко Василь Миколайович

У 1995-1996 рр. – проходив військову службу в Збройних Силах України.

У 1997-2005 рр. – працював у колгоспі ім. І. Ф. Кабанця.

2006-2010 рр. – працював на будівництві підсобним робітником, а з 2011 року й по нинішній час – озеленювачем на підприємстві «Клім».

У 2015-2016 роках Василь був учасником Антитерористичної операції на сході країни.

Коли розпочалася повномасштабна війна з російським окупантом Василь з перших днів став до лав територіальної оборони добровольцем. З жовтня 2023 року мужній воїн вже перебував у складі діючої української армії, у складі ЗСУ, маючи звання солдат.

Василь був прикладом справжньої відданості своїй Батьківщині. Як військовослужбовець, він не роздумував, коли йшлося про захист своєї родини, свого народу, своїх побратимів. Він взяв на себе важку місію, і, виконуючи бойове завдання, під час прикриття переправи в районі міста Куп’янськ на Харківщині, не вагаючись віддав найдорожче — своє життя. Сталося це 1 лютого 2025 року. Він став одним з тих, хто з честю носить звання захисника України, хто у найскладніші часи стояв на передовій, готовий йти до кінця за Батьківщину.

У мирному житті це був чудовий, життєрадісний, душевний і товариський чоловік. Він умів залагоджувати будь-які непорозуміння та конфлікти, завжди усміхнений, він підтримував кожного словом і ділом, хто б до нього не звертався. Дуже любив дітей, й вони тягнулися до нього. Своїх, на жаль, не мав, але рідними йому були хрещениця та син племінниці Оксани, братової дочки.

Душа Василя була наповнена величезною добротою до рідних. Завжди піклувався та розпитував про їхні справи, а по приїзді на короткий час з фронту, провідував з гостинцями кожного з родичів. Його любові та турботи вистачало на всіх.

Василь любив село, був близький до землі, господарства. Завжди із задоволенням займався садінням на городі. А ще любив порибалити, це була його віддушина.

На фронті також воюють його рідний брат Олексій та чоловік племінниці Оксани – Олександр, який разом з Василем були в одному підрозділі.

Втрата Василя озвалася великим болем для родини, побратимів та усіх, хто його знав.

Висловлюємо глибокі співчуття мамі Катерині Степанівні, братам Сергію та Олексію, племінниці Оксані, племінникам Роману та Денису, усім рідним та близьким, друзям, односельцям, побратимам загиблого.

Ваш біль — це і наш біль, ваша втрата — наша втрата. Ми розуміємо, що жодні слова не можуть загоїти рану втрати, але хочемо, щоб ви знали — ви не одні. Ваш мужній син, брат, дядько, друг та побратим віддав своє життя за Україну, і ми завжди пам’ятатимемо про його героїзм, відданість та безмежну любов до рідної землі.

Нехай пам’ять про нього стане джерелом сили і підтримки для вас. Ми обіцяємо, що ми не забудемо його подвигу, і разом будемо продовжувати боротьбу, заради якої він віддав своє життя.

Світла пам’ять та низький уклін Герою!