Коваленко Максим Олексійович

24-го листопада 2024-го року Максима було мобілізовано. Обірвалися разом всі мрії, відірвався від улюбленої родини, обіцяв повернутися живим. Військова доля матроса морської піхоти Максима Коваленка на позивний «Косяк» розпочалася з навчальної частини на Чернігівщині, далі продовжив службу у навчальній частині в Миколаєві, після чого у складі 1-го батальйону морської піхоти був направлений в район населеного пункту Курахове Донецької області, де і проходила його військова служба. Бойові виходи здійснювалися регулярно, Максим неодноразово попадав під атаку ворожих дронів, під артобстріли, втрачав побратимів, добре знав ціну фронтовій дружбі, сам мав високий авторитет у своїх товаришів.

Один з його вірних друзів, військовослужбовець на позовний «Алім», так написав про нього дружині: «Ми завжди трималися один одного, але в той його останній момент мене не було поруч. На останніх світлинах Максим, не зважаючи на жахливі часи, має мужність посміхатися смерті в обличчя. Він був сильний козак з великої літери. На жаль його поранення виявилося несумісним з життям. До останнього подиху він був героєм».

Була ще одна велика мрія у нашого героя: майже 9 років сумісного життя з коханою дружиною довели міцність та надійність їхніх стосунків, вони вже були офіційно зареєстровані як сім’я, але ж хотілося цю подію відсвяткувати – зіграти гарне багатолюдне весілля цієї весни… Але, на жаль, 26-го березня 2025-го року під час виконання бойового завдання Коваленко Максим Олексійович загинув у районі населеного пункту Багатир Донецької області.

Максим Коваленко, як і тисячі інших українських бійців, поліг смертю хоробрих на ратному полі, обороняючи рідну землю від російського агресора. Він віддав своє життя за те, щоб якнайшвидше прийшла Перемога над ненависним ворогом, заради мирного неба над Україною, заради кожного з нас.

Надзвичайно високу ціну платить наш народ у цій боротьбі, та попри біль і втрати, ми знаємо, що боремося за правду, за життя, за майбутнє. І наш обов’язок – пам’ятати кожного Героя, який віддав своє життя за Україну. Пам’ятати і продовжувати боротьбу, щоб їхня жертва не була марною.

Ми висловлюємо щирі співчуття дружині Жанні, синочкові Артему, тещі Тетяні Володимирівні, сестрам Наталії, Галині, братам Олександру та Вадиму, рідним, близьким, побратимам, всім, хто знав Максима.

Нехай добрий спомин про мужнього Захисника України назавжди залишиться в наших вдячних серцях та пам’яті.
Слава Герою!