09.10.1978 – 24.11.2023
Рядовий, навідник роти механізованого батальйону 31-ї окремої механізованої бригади.
Нагорода:
- Почесний громадянин міста Обухова з 2024 року посмертно.
Життєвий шлях воїна
Народився Сергій 09 жовтня 1978 року в Обухові.
На рідній землі він зростав, мужнів. Навчався у ЗОШ №2.
Беручкий та вмілий до роботи, Сергій спочатку працював на Обухівському силікатному заводі, а згодом перейшов до молодого та прогресивного підприємства «АЕРОК», працюючи там сортувальником (пакувальником) теплоізоляційних виробів.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Сергія мобілізували до лав Збройних сил України. Спочатку було навчання військовій справі, а потім Сергія перевели до військового підрозділу на Донеччину, де тяжкі і небезпечні будні солдата стали реальністю.
Про свою службу він рідним не розповідав, був неговірким та лише заспокоював, що все мовляв добре. Не хотів, щоб найрідніші люди хвилювалися за нього, адже був у самому пеклі бойових дій. Читати детальніше
У той день він зранку ще встиг поспілкуватися по телефону з рідними, а потім життя його обірвалося поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району на Донеччині. Сталося це 24 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання.
Загибель Сергія – це надзвичайно велика й болюча втрата для його рідних, друзів, колег.
Він був неймовірно світлою постаттю. Невиправний оптиміст, щирий, добрий, лагідний.
За першим покликом допомагав усім, хто цього потребував. Нікому не відмовляв у допомозі.
Був душею і серцем родини. Любив батьків, племінницю та її синочка. Дуже любив дітей, хоча своїх, на жаль, не мав. Не встиг.
Прихильно ставився до тварин. Опікувався та доглядав їх.
Сергій полюбляв займатися земляними сільськогосподарськими роботами. Не стояв осторонь хатніх справ. Увесь час щось майстрував, бо мав золоті руки.
Під час служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Досконало знав і володів штатним озброєнням. Ставився відповідально до виконання службових обов’язків. Для друзів та побратимів був надійною опорою й щирим порадником.
Таким він залишиться назавжди.
А ще залишиться пекучий біль втрати для рідних та близьких.
Ніякі слова не розрадять їхній сум.
Хай Господь дає сили й терпіння витримати цю болючу втрату.
Щирі співчуття батькам Миколі Дмитровичу, Надії Василівні, брату Олександру, сестрам Тамарі й Валентині, племінниці Ірині, усім рідним, близьким, друзям та побратимам загиблого Героя.
Герої завжди поруч з нами, у наших молитвах, у нашій пам’яті.
Міське кладовище «Польок»
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
