Гноянченко Віталій Олександрович

Віталій був дуже творчим та креативним, розробив емблему для прапора ГО «Материнське серце», засновницею якої є його бабуся, відома волонтерка Іщенко Віра Іванівна.

З дитинства він був дуже відповідальним, чуйним та неймовірно ерудованим хлопчиною.

Захоплювався історією, колекціонував холодну зброю – ножі, які сам доглядав.

Він дуже любив своїх батьків та меншеньких братиків Русланчика та Максимку. Для них був прикладом у всьому, мудрим порадником та помічником. Втрата найріднішої людини стала для родини важким ударом та невимовним болем, адже майже тиждень тому Віталій приїжджав їх провідати. І як виявилося, востаннє…

З перших днів повномасштабної війни у Віталія не було ніяких сумнівів у тому, щоб йти захищати добровольцем Батьківщину. Про свій усвідомлений вибір він сказав своїм рідним. І вони його підтримали.

Спочатку Віталій потрапив у Васильків на службу. У ті перші найстрашніші для Київщини дні вторгнення російського окупанта, він разом з побратимами охороняв військовий аеродром.

Коли Київщину було звільнено Віталій проходив службу в північних регіонах області – Іванкові, Кухарях, займався пошуком загиблих воїнів.

Далі був дислокований на Харківщину, де проходив службу кулеметником. Був у гарячих точках Куп’янсько-Лиманського напрямку.

Його неабиякі технічні здібності й навички стали йому в пригоді коли він став командиром ударних дронів «Ахілес», пілотом дрону. Завжди саме дрони його підрозділу вражали найбільше ворожих цілей.

Останнім місцем дислокації Віталія став населений пункт Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

Того тяжкого дня 31 жовтня 2023 року під час артилерійського обстрілу снаряд потрапив у бліндаж, у якому знаходився Віталій з декількома побратимами. І вони всі загинули.

Неймовірно боляче втрачати Україні своїх синів, справжніх патріотів, мужніх і відданих рідній Батьківщині до кінця своїх днів життя.