Гайдаєнко Юрій Вікторович

Напевно це дало йому поштовх різко змінити свою життєву дорогу й стати військовим. Військова кар’єра старшого сержанта Гайдаєнка Юрія розпочалася з Чернігівщини. А в 2001 році він вже у складі миротворчої місії був направлений на службу за контрактом до Лівану на Близькому Сході, у 2003 році – це вже була Західна Африка країна Сьєрра-Леоне. Там Юрій двічі хворів малярією, і останній раз хвороба його виснажила настільки, що він був змушений повернутися в Україну на лікування та реабілітацію.

Згодом він почав працювати в охоронних фірмах на різних підприємствах, а потім вахтовим методом влаштувався працювати в зоні Чорнобильської АЕС.

З початком військових дій на сході країни та анексії Криму, Юрій, маючи чималий військовий досвід за плечима, палкі патріотичні переконання та мужність справжнього воїна, пішов добровольцем в зону АТО/ООС.

Мав два позивних – один «Миротворець» отримав під час військової інтернаціональної служби, а інший – «Тік-так» – вже під час російсько-української війни.

Воював на Авдіївському напрямку. Був тяжко поранений, отримав дві контузії. Друга контузія була особливо тяжкою, адже Юрію довелося добу перебувати під завалами землі, поки його врятували побратими.

Усе це значно підірвало його здоров’я, стан якого погіршувався з кожним днем. З грудня 2024 року Юрія з військового підрозділу направили на проходження медичної комісії та лікування за місцем проживання.

Але, на жаль, 07 лютого 2025 року Юрій помер.

Юрій був справжнім патріотом, відданим своїй країні, її свободі та незалежності. Його мужність, сила духу та безмежна відданість справі стали прикладом для багатьох.

У мирному житті він був дуже добрим, співчутливим до ближніх, ніколи не втомлювався повторювати, як він любить маму та як вдячний батькам за все.

У ньому дивним чином поєднувалися творче начало та самовідданість воєнній справі. Він зміг це в собі поєднати – ліричну душу та тверду мужність серця.

Глибоке співчуття рідним, близьким, друзям, побратимам. Особливі слова підтримки та співчуття родині: дружині Олені Григорівні, доньці Олександрі, мамі Оксані Олександрівні, батькові Віктору Пилиповичу, брату Дмитру, а також усім родичам та друзям, хто втратив дорогу людину.

Світла пам’ять про Юрія житиме у наших серцях навіки. Він назавжди залишиться Героєм, прикладом для майбутніх поколінь.

Герої не вмирають!