Бєлов Олексій Сергійович

Його військова доля була короткою: після двох навчальних підрозділів – у Білій Церкві та у Чернігові з вересня 2024 -го Олексій перебував у зоні бойових дій, виконуючи бойові завдання на найнебезпечніших напрямках. Щоб легше було діставатись до лінії фронту, придбав собі уже там стареньку невеличку машинку, завжди підвозив хлопців на завдання.

Взагалі був вірним побратимом і надійним другом.

17 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Лисівка Покровського району Донецької області командир 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів І-го єгерського батальйону солдат Бєлов Олексій Сергійович отримав тяжке поранення, яке стало для нього смертельним.

Більше як дві години не могли наблизитися до нього побратими через страшний обстріл, згодом його, непритомного, все ж таки винесли з поля бою і доставили в шпиталь м. Дніпро. Після двох складних операцій його перевезли в Одеський шпиталь, де потім і знайшла його мама. Сама лікар, ця мужня жінка розуміла, що шанси на життя у Олексія відсутні, але це був її син, і вона, як мама, сподівалась на диво. Олексія перевезли до клініки «Феофанія» у Києві. Але дива, на жаль, не сталося. Спочатку загинув мозок, потім перестало жити тіло. Єдиний син, «золотий» її хлопчик, на виховання якого Анна Геннадіївна поклала все своє життя, відійшов у засвіти з посмішкою на вустах. Більше самого життя любила вона Олексія, і так само любив її він. Адже, коли розблокували його телефон, тільки тоді довідалась мама про те, у яких страшно небезпечних умовах проходила його служба. Він беріг її, він нічого про це їй ніколи не говорив. І в останньому голосовому повідомленні, усвідомлюючи всю небезпеку ситуації, останні слова, які син сказав їй, були: «я тебе люблю».

Нема прощення тим, хто розв’язав війну, нема прощення тим, хто знищує дітей, молодь, хто нестерпного болю завдає матерям!

Шановна Анно Геннадіївно, прийміть від усієї нашої громади найщиріші співчуття у зв’язку із загибеллю Вашого сина. Співчуття і вам, шановні Геннадію Григоровичу та Людмило Аркадіївно, дідусь та бабуся. Адже це була Ваша надія на продовження роду. Нехай світлою буде пам’ять про нього.

Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя! Дякуємо за мужність та відвагу. Царство Небесне!