15 листопада 2026 року перестало битися серце нашого земляка, Захисника України Нагорного Сергія Володимировича. Йому було 49 років.
Сьогодні Обухівська громада провела Героя в останню путь.
Сергій народився 27 травня 1977 року в Обухові. Тут минули його дитинство та юність, тут формувався його характер, тут він здобував освіту, будував плани на майбутнє і прокладав власний життєвий шлях.
Навчався в Обухівській загальноосвітній школі № 3. Після її закінчення вступив до Ржищівського будівельного технікуму. Навчання довелося перервати через строкову військову службу. Повернувшись з армії, Сергій продовжив здобувати освіту заочно.
Близько десяти років свого життя він присвятив роботі на ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат». Згодом працював у будівельній сфері. Був людиною працьовитою, відповідальною, звиклою розраховувати на власні сили. Не шукав легких шляхів, сумлінно робив свою справу, дбав про близьких.
У листопаді 2025 року життєва дорога Сергія змінила свій напрямок. 17 листопада він був призваний на військову службу. Спочатку проходив військове навчання у селищі Гончарівське на Чернігівщині, де опановував військову справу. Згодом вирушив на фронт — на один із найгарячіших напрямків, Покровський.
Сергій служив кулеметником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади. Мав військове звання старшого сержанта. Побратими знали його за позивним “Карабах”.
На війні Сергій зазнав тяжких численних поранень і контузії. Йому ампутували ногу, тяжких ушкоджень зазнали рука та плече. Попереду були довгі місяці боротьби за здоров’я, складне лікування та численні операції. Лише на нозі він переніс одинадцять хірургічних втручань.
Війна залишила на ньому страшні сліди. Поранення та їхні наслідки надзвичайно підірвали здоров’я Сергія. Він пройшов через біль, фізичні випробування і важку боротьбу, яку не кожному під силу витримати.
За участь у бойових діях Сергій мав статус учасника бойових дій та був нагороджений медаллю «Ветеран війни».
Та за всіма військовими званнями, нагородами й випробуваннями був передусім Сергій — людина з великим і добрим серцем.
Рідні згадують його надзвичайно доброю, врівноваженою, чесною та щедрою людиною. Він не любив гучних слів, натомість умів бути поруч тоді, коли це було найбільше потрібно.
Ніколи не відмовляв у допомозі, не залишав близьких сам на сам із труднощами.
Особливо теплі стосунки Сергія пов’язували з рідною сестрою Наталею. Для неї він був не просто братом, а справжньою опорою і підтримкою, людиною, на яку завжди можна було покластися. Їх єднали довіра, турбота та особлива родинна близькість.
Сергій був людиною допитливою та ерудованою, багато читав, мав чудову пам’ять, широкий кругозір. Умів підтримати розмову, цікавився життям, мав власні погляди на речі. За його спокійною вдачею ховалися глибина думок, щирість і велика душевна щедрість.
У нього залишилася донька Тетяна, сестра Наталія, рідні та близькі люди, для яких його відхід став непоправною втратою.
15 листопада 2026 року життєвий шлях Сергія Нагорного завершився в Обухові. Війна забрала в нього здоров’я, завдала тяжких ран, а наслідки пережитого виявилися надто важкими.
Його серце зупинилося, але пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто знав, любив і поважав його.
Схиляємо голови перед мужністю та жертовністю Сергія Нагорного.
Висловлюємо щирі співчуття сестрі Наталії, доньці Тетяні, усім рідним, близьким, друзям і побратимам Сергія.
Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі. Нехай добрі спогади про Сергія, його людяність, щедрість душі та все хороше, що він залишив після себе, назавжди збережуться у ваших серцях.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!
