Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі й пошані перед Захисником України Володимиром Івановичем Цірценсом.
У час, коли Україна виборює свободу, незалежність і право на майбутнє, тисячі наших співвітчизників стали на захист рідної землі. Серед них був і Володимир. Він присвятив себе служінню Україні та її народові, ставши частиною великої боротьби за право українців жити вільно.
Володимир пройшов непростий життєвий і військовий шлях, брав участь у бойових діях і виконував завдання на найгарячіших напрямках фронту. Його мужність, відданість і готовність боронити Батьківщину засвідчили силу його духу та любов до рідної землі.
Сьогодні біль втрати об’єднує всіх нас. Обухівська громада попрощалася з воїном, люблячим чоловіком, батьком, сином, братом і побратимом. Він віддав життя за Україну та її майбутнє. Світла пам’ять і вічна шана Герою.
Володимир Іванович Цірценс народився 26 липня 1990 року в селі Рокита Миргородського району Полтавської області. Там минули його дитинство та шкільні роки. Володимир мав хист до творчості й захоплювався ліпниною.
Після школи навчався у Полтавському професійному ліцеї, де здобув фах столяра.
Згодом разом зі старшим братом їздив на заробітки до Азербайджану та Казахстану, де вони займалися ліпним декором. Володимир мав золоті руки й працював у будівельній сфері.
За роки праці долучився до реконструкції Маріїнського палацу, будівництва «Епіцентру» в Обухові та інших проєктів. Робота привела його до Обухова, де він оселився, жив і працював.
Володимир створив сім’ю та був люблячим батьком двох синів. Захоплювався футболом, риболовлею та комп’ютерними іграми. Його пам’ятають веселим, щирим і справедливим чоловіком, душею компанії. Він мав багато мрій і планів, які, на жаль, перекреслила війна.
У 2025 році Володимир був мобілізований до лав ЗСУ. Після навчання в Житомирі він служив оператором безпілотних систем у 95-й окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Пройшов фронтовими шляхами Донбасу, Запорізької та Дніпропетровської областей. Побратими знали його за позивним «Цар».
За службу Володимир був відзначений нагородою Міністра оборони України «За зразкову службу», медаллю «Ветеран війни» та грамотами військового командування.
7 листопада 2026 року поблизу населеного пункту Січневе Синельниківського району Дніпропетровської області, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини Володимир загинув.
Щирі співчуття мамі Ганні Олексіївні, дружині Валерії, синам Денису й Гордію, братам Павлу, Андрію та Григорію, тещі Олені Валеріївні, усім рідним, близьким і побратимам.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!