Знову чорна звістка огорнула болем нашу громаду. Після довгих місяців невідомості, сподівань і молитов додому повернувся на щиті ще один український воїн — Бацура Анатолій Володимирович.
Анатолій народився 16 грудня 1975 року в м. Києві. Навчався в загальноосвітній школі №181 Печерського району. Після школи вступив до Київського електротехнічного технікуму, який не встиг закінчити, оскільки розпочалася строкова служба в армії. Її проходив у м. Біла Церква.
Усе своє життя Анатолій пропрацював водієм-далекобійником.
У 2024 році його мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив військове навчання на Чернігівщині, а згодом був направлений у зону бойових дій на Луганщину.
Сержант, старший стрілець аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Учасник бойових дій. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
Анатолій був спокійним та врівноваженим. Дуже захоплювався художньою літературою, зокрема фантастикою. Із задоволенням переглядав військові кінофільми.
Його дідусь пройшов Другу світову війну. І, наслідуючи приклад дідуся, Анатолій також став на захист рідної Батьківщини.
23 січня 2025 року наш Герой загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі бойових дій біля населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області.
Тривалий час Анатолій вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією й вірою в його повернення, чекали, молилися, не полишали сподівань почути добру звістку. Та, на жаль, доля була невблаганною. Особу Анатолія встановили після репатріації тіл та проведення ДНК-експертизи.
Тепер він знайшов вічний спокій поряд зі своїм дідусем-воїном, похованим у селі Дерев’яна.
Особливим болем у цій історії звучать слова доньки Євгенії. Вона написала вірш у пам’ять про свого рідного, любого батька. У кожному рядку — любов, туга, молитва і біль доньки, яка втратила найдорожчу людину.
Тату, тату, тату!
За тебе молилась вся наша сімʼя.
Тату, тату, тату!
Полетіла від мене душа твоя.
Тату, тату, тату…
Ти жив своє життя,
і горіла твоя душа,
і від любові до майбуття
мрія в тобі жила.
Але схопило тебе наше буття,
і в наш дім теж прийшла біда.
Тепер немає тобі вороття,
бо поглинула тіло війна.
Зажурилася наша сімʼя,
і молитва лунала сумна,
але віру вселила в серця,
що турботою тебе оповила вона.
І відійшло у вічність твоє імʼя,
і скотилась моя сльоза,
і лишилася тільки могила твоя,
і полетіла до Бога душа.
Та мрія зосталась, здійсню її я…
У цих останніх словах — обіцянка доньки, яка нестиме далі те, що було дорогим її батькові. Бо любов не закінчується з останнім прощанням. Вона залишається в пам’яті, у серці, у справах і мріях тих, хто продовжує жити.
Висловлюємо щирі співчуття дружині Оксані, доньці Євгенії, матері Ользі Сергіївні, усім рідним та близьким, друзям і побратимам.
Розділяємо ваш біль і схиляємо голови в глибокій скорботі.
Світла пам’ять і вічна шана Захисникові України Анатолію Бацурі!
Герої не вмирають!
