ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТА ШАНА МУЖНЬОМУ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ!

Сьогодні ми у глибокій скорботі провели в останню путь молодого Захисника України — Іллю Олександровича Луценка.

Він став частиною великої боротьби українського народу за свободу, незалежність і право жити на своїй землі. У складний для країни час Ілля зробив свідомий вибір — стати на захист Батьківщини. Він знав, що справжня любов до України не потребує гучних слів, вона проявляється у вчинках. І своїми вчинками він довів відданість рідному народові, своїй країні та побратимам.

Зовсім молодий, сповнений сил, мрій і планів, Ілля обрав шлях мужності та відповідальності. Його життя було коротким, але сповненим змісту. Він жив чесно, сміливо, з любов’ю до України, і саме таким назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

Сьогодні невимовний біль втрати об’єднує всіх нас. Ми навіки попрощалися з воїном, який віддав свої сили, молодість і життя заради майбутнього України.

Луценко Ілля Олександрович народився 4 липня 2003 року в місті Києві. Проживав в Обухові, де до 9-го класу навчався в Академічному ліцеї імені Володимира Мельника.

У 2020 році здобув повну середню освіту в Державному вищому навчальному закладі «Київський коледж легкої промисловості». У 2024 році закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, отримавши диплом бакалавра.

Паралельно з навчанням в університеті Ілля проходив військову підготовку у Національному університеті оборони України за програмою підготовки офіцерів запасу. Після її завершення отримав військове звання молодшого лейтенанта.

Ще під час навчання Ілля розпочав трудову діяльність, працюючи охоронцем у комунальній організації «Муніципальна охорона» міста Києва. Він також навчався на курсах керування безпілотними літальними апаратами, де познайомився з військовослужбовцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

У травні 2025 року Ілля прийняв свідоме та мужнє рішення — добровільно стати на захист України. Він обрав саме 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр», з якою пов’язав свій військовий шлях.

Під час служби Ілля отримав військове звання лейтенанта та обійняв посаду командира 1-го взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів.

Побратими знали його за позивним — «Луцик».

Ілля був молодим, енергійним, цілеспрямованим. Активно займався спортом, мав багато друзів. Вирізнявся відповідальністю, наполегливістю та надійністю. Він умів ставити перед собою цілі й послідовно йти до їх досягнення, був людиною, на яку можна було покластися.

На жаль, багато мрій, планів і задумів Іллі так і не судилося здійснитися. Його молоде життя обірвалося, залишивши невимовний біль і гіркоту втрати в серцях рідних, друзів, побратимів та всієї Обухівської громади.

Ілля назавжди залишиться у пам’яті рідних люблячим сином, у пам’яті друзів — вірним товаришем, а для всіх, хто його знав, — щирою та світлою людиною.

Висловлюємо глибокі співчуття батьку Олександру Григоровичу, дружині батька Юлії, бабусі Надії Михайлівні, дідусю Миколі Пимоновичу, тітці Наталії, сестрам Катерині та Аліні, усім рідним, друзям та побратимам.

Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!