Сьогодні у селі Степок, яке стало для Романа особливим місцем його дитинства та юності, відбулося прощання із Захисником України. Саме тут, у рідній для нього землі, Роман знайшов свій останній спочинок.
Роман Іванович Данько народився 5 вересня 1981 року в місті Києві.
Змалку він ріс доброю, чуйною та щирою дитиною. Його дитинство і юнацькі роки були тісно пов’язані із селом Степок, де він жив у хаті своїх дідуся Луки та бабусі Харитини. Саме тут минали його найтепліші й найщасливіші роки.
Тут він зростав, знаходив друзів, з якими разом проводив час, відпочивав, пізнавав світ і дорослішав. Друзі назавжди запам’ятали Романа веселим, життєрадісним, щирим і товариським. У їхній пам’яті залишаться його запальні дискотеки у сільському клубі та біля рідної хати, безтурботні юнацькі роки, сміх, дружні зустрічі та прості, але такі дорогі серцю моменти.
З дитинства Роман захоплювався танцями та кулінарією. У юнацькі роки брав участь у різноманітних конкурсах зі спортивних танців. Він умів радіти життю, любив спілкування, людей, рух і творчість.
Після закінчення загальноосвітньої школи Роман здобув освіту в Торговельно-економічному коледжі.
Після проходження строкової військової служби у 2002 році одружився. У його родині народилися двоє дітей — син Данило та донька Дарина.
Роман пройшов професійний шлях від бармена до менеджера у торговельно-кулінарних закладах міста Києва. Останні роки свого мирного життя працював в аграрному секторі Вінницької області.
А потім у його життя, як і в життя мільйонів українців, увійшла війна.
У квітні 2026 року Романа було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Він отримав позивний «НАТО».
Пройшов військову підготовку у Вінницькій області, а згодом був направлений на передову.
Роман виконував бойові завдання на посаді водія-електрика 4 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 11-го окремого штурмового батальйону «Київська Русь».
Він став на захист України, знаючи, що попереду — важкий і небезпечний шлях. Захищав нашу державу, наші міста і села, наших дітей, своїх рідних і близьких. Захищав право кожного з нас жити на своїй землі, говорити рідною мовою, ростити дітей та будувати майбутнє.
5 серпня 2026 року життя Романа Івановича Данька обірвалося під час виконання бойового завдання в селі Райполе Дніпропетровської області, поблизу Покровського напрямку.
Йому було лише 44 роки.
Він не встиг здійснити ще багато планів, обійняти рідних, провести час із дітьми, зустрітися з друзями, повернутися до звичного мирного життя.
Сьогодні рідний Степок зустрів свого сина вже не так, як колись — веселого юнака, який поспішав на зустріч із друзями, на танці чи до рідної хати. Сьогодні громада проводжала його в останню путь.
Провела зі сльозами, болем і великою вдячністю.
Вдячністю за його мужність.
За його службу.
За його жертовність.
За те, що у найважчий час він став на захист України.
Роман повернувся до рідного Степка назавжди — щоб спочити у землі, з якою були пов’язані його найсвітліші дитячі та юнацькі спогади.
Його життя назавжди залишиться частиною історії нашої громади та нашої країни. А пам’ять про нього житиме у серцях рідних, друзів, побратимів, усіх, хто знав і любив Романа.
Обухівська міська територіальна громада висловлює найщиріші співчуття мамі Аллі Василівні, батьку Івану Лукичу, брату Андрію, дружині брата Наталії, сину Данилу, доньці Дарині, усім рідним, близьким та друзям Романа.
У цей важкий час неможливо знайти слова, які могли б зменшити біль втрати. Нехай любов і підтримка рідних, друзів та всієї громади допоможуть пережити цю непоправну втрату.
Вічна пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику України!
Герої не вмирають.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб