Іноді великі зміни приходять не через гучні реформи. Вони починаються з простого запитання: що потрібно зробити, аби людина могла навчатися нарівні з іншими?
Саме такою зміною стало затверджене Міністерством освіти і науки Положення про асистента для студентів і студенток з особливими освітніми потребами у професійних коледжах.
Йдеться не про появу ще однієї посади. Йдеться про право людини залишатися студентом, а не щодня витрачати сили на подолання бар’єрів, які не мають нічого спільного з навчанням.
Для когось бар’єром стають сходи. Для когось — складність пересування між аудиторіями. Для когось — необхідність сторонньої допомоги під час самообслуговування або комунікації. Саме там, де починається бар’єр, має починатися підтримка.
Асистент допомагає зробити можливим саме навчання. Супроводжує під час пересування територією закладу, сприяє комунікації, допомагає з побутовими діями, якщо вони є необхідними, і підтримує участь людини в освітньому процесі.
Це важлива відмінність. Бо залучення людини ніколи не означало, що хтось робить щось за людину. Залучення до навчання означає, що людина отримує саме ту підтримку, яка дозволяє їй реалізувати власні здібності.
Функції асистента можуть виконувати батьки, інші законні представники, уповноважена ними особа або соціальний працівник, який надає послугу супроводу під час інклюзивного навчання. Для цього визначено зрозумілий порядок допуску, підготовки та взаємодії із закладом освіти.
Насправді це рішення значно більше, ніж про професійну освіту.
Воно про дорослішання української системи освіти. Про усвідомлення того, що рівний доступ — це не лише відчинені двері. Це ще й готовність створити умови, за яких людина справді може ними скористатися.
Бо доступність починається не лише з пандуса. Вона починається і з рішення не залишати людину наодинці з бар’єрами.
За матеріалами офіційної сторінки Радниці – уповноваженої Президента України з безбар’єрності Тетяни Ломакіної
Місцева рада безбар’єрності при виконавчому комітеті
Обухівської міської ради Київської області