Сьогодні ми провели в останню путь нашого Героя – Козирєва Руслана Володимировича, солдата, навідника кулеметного взводу механізованого батальйону 33-ї окремої механізованої бригади.
Козирєв Руслан Володимирович народився 10 грудня 1977 року в місті Долині Івано-Франківської області. Ще малюком він переїхав із сім’єю до Обухова, де і проживав усе своє життя. Навчався в загальноосвітній школі №3 . З дитинства він захоплювався моделюванням літаків, любив дрібну роботу, міг зі звичайних сірників створити справжній витвір мистецтва. Для батьків він був справжньою гордістю та втіхою.
Після закінчення школи вступив до Професійного училища міста Українка, де здобув спеціальність токаря. Після навчання юнак пройшов строкову службу в Кропивницькому. Проте, будучи людиною глибоко віруючою, він відчув інше покликання і згодом обрав шлях духовного служіння: навчався 2 роки в стінах монастиря на Хмельниччині, а після цього продовжив свою місію у Польщі.
Після повернення додому він створив міцну сім’ю з дружиною Мариною. Згодом , у них народилося двоє дітей: донька Вероніка та син Ілля. Руслан Володимирович був відповідальною та дружелюбною людиною, люблячим батьком, справжнім сім’янином.
Свій професійний шлях він розпочав з досконалого вивчення токарної справи. Попрацювавши деякий час на виробництві, Руслан здійснив свою мрію і став засновником власної справи, яка була для нього не просто роботою, а справжнім покликанням.
Він будував великі плани на майбутнє, але усвідомлюючи свій обов’язок, відклав власні мрії, щоб захистити право на життя і свободу для всієї нації, та 17 листопада 2024 року долучився до війська Збройних Сил України. Проходив службу у складі 33-ї окремої механізованої бригади, де обіймав посаду кулеметника. Мав позивний «Джокер».
Відважний у бою та відданий своїм товаришам він завжди діяв професійно і самовіддано. 20 лютого 2025 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Улакли Волноваського району Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу обірвалося життя мужнього воїна, залишивши по собі невимовний біль гіркої втрати для всіх рідних і близьких.
Тривалий час Руслан вважався зниклим безвісти. Лише після складної та тривалої процедури ідентифікації ми маємо можливість гідно попрощатися та провести в останню путь Руслана Володимировича. У пам’яті найрідніших він назавжди залишиться зі світлою усмішкою, яка не згасала навіть перед обличчям пекельного бою.
Висловлюємо найщиріші співчуття батькові Володимиру, мамі Любомирі, дружині Марині, доньці Вероніці, синові Іллі, брату Антону та його родині, а також всім рідним, близьким та друзям, хто знав та шанував Руслана Володимировича. Його подвиг і відданість Україні назавжди залишаться у нашій пам’яті.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
