СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ТА ВІЧНИЙ СПОКІЙ

Сьогодні ми знову зібралися разом у скорботі, щоб віддати останню шану нашому земляку, мужньому Захиснику України Іванову Олексію Юрійовичу, який поклав своє життя за свободу і майбутнє нашої держави.

Жорстока війна забирає найдорожче — життя найкращих синів і доньок України. Тих, хто без вагань став на захист Батьківщини, хто до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та своєму народові.

Ми провели в останню путь Олексія Іванова — воїна, нашого земляка. Його загибель стала непоправною втратою для рідних, друзів, побратимів, для всієї Обухівської громади.

Іванов Олексій Юрійович народився 14 грудня 1981 року в селі Горохове Кагарлицького району Київської області.

Навчався в Обухівській загальноосвітній школі № 5, яку успішно закінчив. У шкільні роки захоплювався спортом, займався карате, виховуючи в собі силу духу, витривалість і дисципліну.

Після закінчення школи вступив до Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, де здобув спеціальність електрогазозварника та електрозварника на автоматичних і напівавтоматичних машинах.

Із 2000 року розпочав трудову діяльність у будівельній сфері. Згодом пройшов строкову військову службу. Після повернення працював на підприємстві з виробництва морозива, а пізніше знову повернувся до будівництва. У різні роки працював слюсарем, помічником комбайнера, займався благоустроєм та озелененням територій. Не боявся жодної роботи, був працьовитим, відповідальним і сумлінним.

У вересні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов військову підготовку в навчальних центрах у Десні Чернігівської області та Житомирській області.

Проходив службу на посаді молодшого сержанта. Серед побратимів мав позивні «Алекс» та «Лєший». Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, неодноразово брав участь у бойових виходах. За весь час служби жодного разу не скористався відпусткою, до останнього залишаючись вірним військовому обов’язку та своїм побратимам.

Олексій Юрійович був доброю, щирою та комунікабельною людиною. Любив спорт, із турботою ставився до тварин. Найбільшою його мрією було створити власну родину. Він дуже любив дітей і мріяв стати батьком. На жаль, війна жорстоко обірвала всі його плани та мрії.

25 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Янтарне Покровського району Донецької області Олексій Юрійович загинув.

Тривалий час Захисник вважався зниклим безвісти. Лише після репатріації та проведення складної процедури ДНК-ідентифікації рідні отримали можливість гідно провести свого Героя в останню земну дорогу.

Світла пам’ять про Олексія Юрійовича назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав. Він віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність і майбутнє України.

Висловлюємо щирі співчуття батькові Юрію Васильовичу, сестрі Маргариті, племіннику Владиславу, бабусі Варварі Антонівні, рідним тіткам і дядькам, двоюрідним сестрам, усім рідним, близьким, друзям, колегам та бойовим побратимам. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій скорботі.

Світла пам’ять Герою!