НИЗЬКИЙ УКЛІН ГЕРОЮ!

Сьогодні Обухівська громада зібралася на міській площі, щоб віддати останню шану нашому земляку, мужньому Захиснику України, який віддав найдорожче — своє життя, за свободу і незалежність нашої держави.

Ми провели в останню путь сержанта 1-го штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової Київської бригади Володимира Резніченка, який став на захист Батьківщини у найтяжчий для країни час і до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та своєму народу. Низько схиляємо голови перед подвигом Володимира та усіх наших Захисників, які стали щитом для України. Їхня мужність, відвага і самопожертва назавжди залишаться в нашій пам’яті.

Резніченко Володимир Олексійович народився 20 листопада 1979 року в місті Київ. Саме там минули його дитячі та юнацькі роки, там він здобув середню освіту. Згодом родина переїхала до міста Обухів. Продовжуючи свій життєвий шлях, Володимир вступив до професійного училища міста Українка, де здобув спеціальність зварювальника. Після завершення навчання пройшов строкову військову службу.

Трудову діяльність Володимир Олексійович пов’язав із підприємництвом. Розпочинав із меблевої справи, а згодом тривалий час працював у сфері нерухомості. Його знали як сильну, порядну та талановиту людину, справжнього професіонала своєї справи. Він долучився до введення в експлуатацію багатьох житлових будинків у місті Києві, Київській області, зокрема й в Обухові.

У 2025 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов підготовку за напрямом управління безпілотними системами. Військову службу ніс на посаді радіотелефоніста-лінійного наглядача 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової Київської бригади Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Дніпропетровському та Запорізькому напрямках.

Побратими знали його за позивним «Мухомор» — через любов до природи, зокрема до збирання грибів. Володимир був щирою, доброю та світлою людиною, любив тварин, підтримував діяльність осередку «Пласту» в Обухові. Для рідних він був надійною опорою, турботливим сином, братом і батьком.

14 квітня 2026 року життя мужнього воїна обірвалося під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бабаші Пологівського району Запорізької області. Світла пам’ять про Володимира назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і шанував.

Висловлюємо щирі співчуття мамі — Галині Миколаївні, сестрі Ользі, доньці Катерині, сину Максиму, двоюрідним братам і сестрам, усім рідним та близьким.

Нехай Господь укріпить ваші сили, а наша вдячність і пам’ять стануть крилами для душі Героя. Вічна пам’ять і слава!