Війна. Україна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Нині наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі… Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися, щоб провести в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, солдата, механіка-водія 3-го механізованого батальйону 32-ї окремої механізованої бригади КОВАЛЕНКА ВАДИМА ВАСИЛЬОВИЧА.
Вадим народився 6 серпня 1970 року в Чорнобилі. Після закінчення 8 класів Чорнобильської школи №2 вступив до місцевого ПТУ. У 1986 році разом з учнями профтехучилища брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС – працював на навантаженні піску в мішки з кар’єру, що за 4 км від станції.
Після Чорнобильської катастрофи з 1986 року проживав в Обухові. У Ржищеві закінчив професійно-технічне училище. Служив в армії. Під час служби брав участь у військовому конфлікті в Нагорному Карабасі. Одружився, має доньку Анну та сина Дмитра. Працював будівельником на різних підприємствах Обухівського району.
Вадима мобілізували 22 травня 2024 року. Навчання він проходив у навчальних центрах у Чернігові та Черкасах, після закінчення яких був відправлений у Донецьку область.
Під час одного з боїв у Костянтинівці отримав поранення. Після лікування у шпиталі, опинився знову на передовій лінії фронту.
Загинув Вадим 13 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Шевченкове Покровського району на Донеччині.
Всім, хто знав Вадима, важко повірити в цю втрату. Він завжди був щирою, відкритою, доброзичливою людиною та понад усе любив життя і багато хотів встигнути, але війна стала цьому на заваді.
Вадим був хорошим сином, надійними товаришем, уважним до рідних та близьких, завжди готовим прийти на допомогу іншим. Чоловік мав золоті руки, тому ніколи не сидів без роботи. Дуже любив доглядати за своєю дачною ділянкою, на якій завжди був порядок. Вадим народився у дружній сім’ї, в якій крім нього, найменшого, ще були старші брат Микола та сестри Тетяна та Олена, тому з дитинства звик допомагати іншим. Користувався повагою у побратимів.
Для нас він завжди залишиться взірцем хоробрості та стійкості. Тим, хто був не байдужим до долі України, хто мріяв про краще майбутнє і світлий, мирний завтрашній день.
Без батька залишились донька Аня та син Дмитро, без дідуся – двоє онуків. Втратили найріднішу людину брат Микола, сестри Тетяна та Олена.
Загибель Коваленка Вадима – це непоправна втрата не тільки для нашої громади, але і для України. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя. Низько схиляємо голови у глибокій скорботі.
Світла пам’ять про Вадима Коваленка та вдячність за його подвиг назавжди залишаться у наших серцях, у серцях рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
