Сьогодні в похмурий зимовий день, наповнений великим сумом та болем, Обухівська громада провела в останню путь українського воїна, мужнього захисника, який поклав своє здоров’я й життя за свободу та незалежність нашої країни.
Казимирський Віталій Вікторович, житель Обухова, солдат, оператор протитанкового взводу протитанкової роти 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ, людина з великим серцем і незламним духом, відійшов у вічність від хвороби, спричиненої участю в бойових діях. Його шлях був позначений честю, відвагою та самопожертвою.
Віталій народився 22 жовтня 1993 року в Обухові. Тут пройшли його дитячі роки.
У 2010 році він закінчив загальноосвітню школу 5.
Потім продовжив навчання у Навчально-науковому центрі професійно-технічної освіти Національної Академії педагогічних наук України, створеному на базі Міжрегіонального центру підготовки та перепідготовки спеціалістів автосервісу, і здобув професію слюсар з ремонту автомобілів. У цьому ж закладі він закінчив автомобільну школу.
Автомобільна справа була його улюбленою. Віталій дуже захоплювався автомобілями. Вміло їх ремонтував, досконало їздив за кермом. Взагалі мав умілі “золоті” руки. Майстрував, розбирався в техніці. Усьому його навчив батько Віктор Іванович.
Тривалий час Віталій працював на різних підприємствах Обухова: вантажником на “Обухівському молочному заводі”, водієм на приватному підприємстві “Обухіввторресурси”, робочим в ТОВ “МЖЦ”.
У Києві працював на таксі Uklon (Уклон) та інших.
Він дуже любив тварин і вони, відчуваючи його добре серце, віддячували йому своєю любов’ю та прихильністю.
Його завжди пам’ятатимуть як доброго друга, вірного сина, турботливого брата та дядька, люблячого батька та відданого сина своєї землі.
З перших днів війни Віталій добровільно став до лав захисників України, знаючи, що захист найдорожчого вимагає відваги й рішучості.
Він проходив службу в районі Білогірки на Херсонщині, а потім в Соледарі та Кураховому на Донеччині.
Отримав тяжку контузію, лікувався в шпиталі м. Дніпро. Потім була ротація на Житомирщину. Його перевели в резерв, а згодом у жовтні знову призвали до військової частини, щоб підготуватися до подальшої участі в бойових діях.
Але за медичним висновком військової частини Віталія направили на лікування за місцем проживання. Його здоров’я погіршувалося. Найстрашніше сталося 29 листопада 2024 року – серце воїна зупинилося. Реанімаційні маніпуляції його батька, а згодом і бригади швидкої допомоги, на жаль, не змогли врятувати Віталію життя.
Його серце перестало битися, але пам’ять про нього житиме в наших серцях. Він залишив яскравий слід у житті кожного, хто мав честь знати його, і став для нас прикладом справжньої любові до України.
Обухівська громада низько схиляє голову перед героїзмом нашого земляка. Ми висловлюємо глибокі співчуття родині: батьку Віктору Івановичу, мамі Наталії Олександрівні, доньці Софії, сину Артему, брату Сергію, сестрі Валентині, друзям та побратимам, які втратили близьку людину й товариша.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Спочивай із миром, дорогий наш Захиснику.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
