ДОБРЕ, ЩО МИ ПОЧУЛИ Й НАС ПОЧУЛИ

341

Якими словами опишуть барви життя люди, в очах, котрих воно в таких темно-сірих кольорах, а то й зовсім потухло? Але саме таку назву, «Барви життя», мав Всеукраїнський фестиваль творчості осіб з ОФМ. 11 грудня 2018 року це дійство відбулось вдев’яте, в Українському домі, що в Києві.

Учасники фестивалю-люди з інвалідністю різних нозологій. І хоч їх називають особами з ОФМ, хочеться розповісти про їхній необмежений творчий потенціал.

Банальними фразами не описати різнобарвні спалахи почуттів, що іскряться на уламках життя. Просто маємо сприймати, насолоджуючись неповторними флюїдами тепла, що дарують ці чудові люди, захоплюватись їхньою силою духу.

Та для цієї розповіді знадобиться не газетна стаття, а багатотомник.

Тому, що кожний учасник чи колектив із 75 номерів із фестивального концерту заслуговує чимало слів-відгуків.

Як же вдалось організаторам цього грандіозного дійства зібрати в пучечок оголені струни зі всієї України і допомогти їм зазвучати у злагодженому акорді,одягнувши у шати турботливої уваги, доброзичливості та поваги? Це ж стільки виконавців і так мало часу-всього один день.

Здавалося б,таке скупчення людей з інвалідністю різних нозологій могло б спричинити неабияку напругу, і психологічну, і фізичну. Та вона була знята чітко зкоординованими діями робітників сцени: ведучих, операторів, організаторів. Весь концерт «пролетів» на одному диханні. І хоч чималий зал не був заповнений, -усі вільні місця ніби пройнялися «позитивчиками», котрі так щедро випромінювали присутні глядачі. А за лаштунками теж панувала доброзичлива атмосфера. Наприклад ,працівник сцени, котрий запропонував мені мікрофон перед моїм виступом, настільки впевненістю та спокоєм «підзарядив», що втративши його на мить з поля свого зору, мимоволі обернулась, -хотілось «обіпертись» очима об цей спокій, щоб передати його глядачам. І якось не думалось, як я виступлю,а що маю сказати. Адже навіть думки матеріалізуються, а слова тим більше…

Мені дуже імпонує, коли виступаючі, не думають про місце, не намагаються всім «носа втерти», щоб збудувати собі п’едестал, а щиро відтворюють художній твір таким, яким самі його відчувають, даруючи людям частку себе.

Звичайно, є багато митців, котрі підтримують присвоєння певних категорій та місць на заходах, які проводять. Ця думка(та й дія) теж має право на існування. І дуже позитивним є той факт, що у відділі культури Обухівської міської ради не однобоко та з диктаторськими нотками відносяться до розвитку талантів,а допомагають різнопланово проявлятися навіть невпевненим в собі. Це обнадіює, дає впевненість на подальшу співпрацю.

Неможливо обійти увагою і керівництво УТОСу. Поезія – не такий популярний вид мистецтва, як пісня. Учасники хору «Світанок» мають право заявляти,що пісня стала часточкою їхнього життя. І то є правда. Усіляко намагаються переконати директора в недоречності поетичного напрямку в розвитку художньої самодіяльності на підприємстві. Та не дивлячись на такий опір (до речі, їхня думка теж має право на існування, а поезія не є нав’язливою, вона сприймається тими, хто її розуміє), -Віктор Михейович дає добро на звучання і цієї нотки в гармонійному акорді утосівських талантів.

І чим більше ми матимем поваги одне до одного,взаєморозуміння та толерантності-тим чистішем та милозвучнішим буде цей акорд.

Коментарі