НАВІКИ У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ

Сьогодні Обухівська громада провела у вічність мужнього Захисника України, відданого патріота й борця за незалежність Грома Сергія Вікторовича.

Народився Сергій 4 жовтня 1980 року у селі Висоцьк Дубровицького району Рівненської області. Закінчив 10 класів Висоцької середньої школи. Потім навчався в Дубровицькому ДОСААФ, де здобув професію шофера.

У 1998-2000 роках проходив військову службу в лавах української армії.

Після армії працював у Висоцькій середній школі робітником. Тривалий час займався будівельною діяльністю. Понад 10 років Сергій, створивши родину, проживав в Обухові. Так було до повномасштабної війни. Життя текло своєю рікою, і ніхто не готувався до найстрашнішого.

Сергій був надзвичайно світлою та доброю людиною. Мав чуйне серце та відкриту душу. «Людина-душа» – говорили про нього близькі. І вони не помилялися. Завжди усміхнений, життєрадісний, він так любив життя і завжди усіх підбадьорював: вдома – рідних, на фронті – своїх побратимів. Був на позитиві. Нікому не відмовляв у допомозі, ділився усім, чим міг. Тяжка біда спіткала нашу Україну. Ворог віроломно вдерся в життя українців, руйнуючи його вщент. З перших найтяжчих днів повномасштабної війни Сергій приєднався до лав Збройних сил України. Його мобілізували 13 березня 2022 року. Свою службу він проходив у званні солдата на посаді навідника окремого кулеметного взводу 27-го окремого стрілецького батальйону 67-ї окремої механізованої бригади. Сергій брав участь у визволенні Київщини, воюючи в Ірпені. Потім були тяжкі фронтові дороги на Донеччині: Часів Яр Бахмутського напрямку, Торський напрямок, на Харківщині: Куп’янський напрямок, на Луганщині: селище Діброва Сіверськодонецький напрямок, криваві бої в сумнозвісному Серебрянському лісі. Це був найтяжчий період в його житті. Без ротації Сергій воював більше двох років. Наш мужній воїн мав поранення, декілька контузій. Був нагороджений медаллю “За відвагу”.

На фронті також воює й рідний брат Сергія Ігор. Двічі поранений та маючи численні контузії, Ігор зараз проходить реабілітацію. Щоб провести рідного брата він приїхав до Обухова.

За тиждень до своєї загибелі Сергію вдалося побачити рідних, обійняти маму й батька, побути з дружиною Світланою. І знову він повернувся на фронт, до свого підрозділу. А 22 жовтня 2024 року під час інтенсивного артилерійського обстрілу противника Сергій загинув поблизу села Невське Луганської області.

Мужній воїн, з великим досвідом і витримкою, з твердими переконаннями про те, що треба стояти проти ворога до останнього, Сергій загинув за нашу свободу, за мир і спокій в домівках, за кожного з нас.

Пам’ятаймо завжди, де б ми не знаходилися, завдяки кому живемо, працюємо, провадимо своє життя. Завдяки нашим Захисникам та Захисницям, завдяки таким Героям, як Сергій.

Світла та вічна пам’ять!

Висловлюємо щирі слова співчуття й великої скорботи дружині Світлані, донечкам Олександрі, Катерині, Христині, мамі Любов Артемівні, батьку Віктору Аркадійовичу, брату Ігорю, рідній тьоті Лідії Артемівні, усій великій родині, друзям, побратимам, усім, хто знав та поважав Сергія.

Спочивай, наш мужній Захиснику! Ти доєднався до Небесного війська своїх побратимів і навіки став гідним сином України!