СХИЛІМО ГОЛОВИ В СКОРБОТІ! ВІЧНА ШАНА ГЕРОЮ!

Жорстока війна з російськими нелюдами триває. Україна не тільки мужньо боронить свою незалежність, а й, на жаль, оплакує Героїв, які віддали за неї свої життя.
28 жовтня Обухівська громада з шаною та скорботою провела в останню путь воїна-земляка, солдата з позивним “Чой”, розвідника-оператора розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти, 48-річного Олександра Володимировича Ситніченка.

Він помер 25 жовтня 2023 року у першій клінічній лікарні м. Києва від отриманих поранень поблизу н. п. Золота Нива Волноваського району Донецької області.

Олександр Ситніченко народився у Києві 24 червня 1975-го року. Після закінчення загальноосвітньої школи навчався у професійно-технічному училищі, працював на підприємствах столиці.

До Обухова родина переїхала у 2000-му році. Олександр працював на підприємстві «Інтерфом», а згодом влаштувався на підприємство «АЛЕАНА», звідки і був призваний на службу до лав Збройних Сил України у травні 2023 року.

Після короткого навчання у Львові та Рівному Олександра було направлено на Донеччину, де він брав участь у найзапекліших боях з російськими окупантами. Останнім місцем його військової служби став населений пункт Золота Нива Волноваського району Донецької області. Вірний воїнській присязі, виконуючи військовий обов’язок з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації проти України, розвідник-оператор розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти солдат Ситніченко Олександр Володимирович отримав важкі поранення, що призвели до смерті, яка сталась у першій клінічній лікарні міста Києва, куди його було евакуйовано.

Веселий, енергійний, він при цьому був надзвичайно людяним та турботливим. Після того, як в родині сталася біда – загинув старший брат, він став надійною підтримкою для мами, він же взяв на себе все піклування про маму під час її важкої хвороби.

Надзвичайно любив і цінував життя, мав схильність до філософії, любив ліс, використовував кожну хвилину вільного часу, щоб виїхати до лісу по гриби, на, як він казав, «тихе полювання».

Військову службу вважав справжньою чоловічою роботою і не розповідав нічого про своє бойове життя. Казав просто, що життя прекрасне, і потрібно цінувати кожну його мить.

Схиляємо голови у скорботі та разом з усією громадою, висловлюємо щирі співчуття мамі Ірині Василівні, друзям, побратимам та всім, хто знав Олександра.

Нехай буде світлою його остання дорога до війська Небесного, а вічний спокій упокоїть його душу біля Господа. Царство Небесне!

Слава Герою! Смерть ворогам!