Сьогоднішній день сповнений тиші й болю. Ми зібралися на міській площі, щоб віддати останню шану воїну, життя якого стало частиною великої боротьби за незалежність України. Схиляючи голови, Обухівська громада провела в останню путь мужнього захисника – Юрія Демиденка.
Це важкий і болісний момент для його родини, близьких, друзів та побратимів. Втрата людини, яка пройшла шлях служіння своїй державі, завжди відгукується болем у серцях усієї громади.
Юрій Анатолійович Демиденко народився 25 липня 1973 року в селі Антонівка Кагарлицького району. Там минули його дитячі роки: він відвідував дитячий садок, навчався у початковій школі.
Згодом родина переїхала до міста Обухова, де оселилася на мікрорайоні Яблуневий. Тут Юрій продовжив навчання у загальноосвітній школі №4, яку успішно закінчив. Після школи здобув фах радіотехніка.
У молоді роки зустрів свою долю — майбутню дружину Зою. Пройшов строкову військову службу, а після повернення з армії вони одружилися. У родині народилися діти — донька Ірина та син Дмитро, яких він безмежно любив і яким присвятив своє життя.
Юрій Анатолійович був працьовитою та відповідальною людиною. Працював водієм вантажного автомобіля, добре розумівся на техніці, захоплювався автомобілями. Мав золоті руки — умів працювати з електрикою, не цурався жодної роботи. Згодом працював на станції технічного обслуговування, а також водієм невідкладної медичної допомоги. Останнім місцем його роботи стало комунальне підприємство Обухівської міської ради «Обухівська міська варта».
У квітні 2025 року Юрій Анатолійович став до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання у центрі «Десна» на Чернігівщині, ніс службу в Чорнобильській зоні, згодом — у Дніпропетровській області. Виконував бойові завдання на посаді стрільця-снайпера 67-ї окремої механізованої бригади.
23 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Березове Синельниківського району Дніпропетровської області, мужній воїн загинув, захищаючи Україну.
Невимовний біль цієї втрати розділяє і ще одна трагічна сторінка родинної долі…
Не витримавши страшної звістки на шляху до Дніпра, де мали опізнати тіла чоловіка, відійшла у вічність і його дружина — Зоя Михайлівна. Серце жінки не витримало тяжкої втрати…
Сьогодні їх поховали разом поруч…
Віримо, їхні душі вже зустрілися у вічності, де немає ні болю, ні страждань.
Світла пам’ять про Юрія Анатолійовича та Зою Михайлівну назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, друзів і всіх, хто їх знав та шанував.
Висловлюємо щирі співчуття: доньці Ірині, сину Дмитру, матері Ніні Олександрівні, онукам Яні, Дарині, Юлії, Захару, брату Олександру.
Вічний спокій та Царство Небесне!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
