Сьогоднішній день сповнений тиші й болю. Обухівська громада зібралася на міській площі, щоб віддати останню шану воїну, життя якого стало частиною великої боротьби за незалежність України – солдату, мужньому захиснику Борису Миколайовичу Гончаруку.
Це важкий і болісний момент для його родини, близьких, друзів та побратимів. Втрата людини, яка пройшла шлях служіння своїй державі, завжди відгукується болем у серцях усієї громади.
Гончарук Борис Миколайович народився 24 травня 1972 року в селі Тхорівка Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району. Саме там минули його дитячі, шкільні та юнацькі роки. Після закінчення школи пройшов строкову службу у лавах Збройних Сил України, гартуючи характер і зміцнюючи силу духу.
Згодом переїхав до Обухова, де розпочав трудову діяльність. Був сумлінним, відповідальним і працьовитим працівником, якого щиро поважали колеги. Працював на робітничих спеціальностях, зокрема слюсарем на підприємствах «Восход», «Млин», «Деметра», на очисних спорудах Київського картонно-паперового комбінату. Його знали як добру, компанійську людину, надійного товариша і справжнього професіонала своєї справи.
У січні 2024 року Борис Миколайович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Не вагаючись, став на захист рідної землі. Служив у складі 116-ї окремої механізованої бригади на посаді лінійного наглядача відділення зв’язку механізованого батальйону. Мав позивний «Спартак». Його робота була забезпечувати зв’язок – означала тримати невидимий, але надзвичайно важливий фронт. Бо без зв’язку немає координації, без координаціїї – немає бою, а без бою – немає захисту.
Виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту — Куп’янському, на Харківщині, де щодня точилися запеклі бої. Два поранення не зламали його. Після реабілітації він щоразу повертався до побратимів, адже вважав своїм обов’язком бути там, де найважче, — на передовій.
24 грудня 2025 року Борис Миколайович востаннє залишив позиції — не задля відпочинку, а щоб вирушити до госпіталю. І вже звідти не повернувся. Серце мужнього воїна зупинилось 9 лютого 2026 року в лікарні.
Обухівщина втратила не просто військовослужбовця — ми втратили свого земляка, людину, яка жила поруч із нами, працювала, мріяла, будувала майбутнє, а в час випробувань без вагань стала на захист України.
Для нас він назавжди залишиться мужнім воїном, який не зламався, який тримався до останнього, який умів підтримати інших навіть тоді, коли самому було надзвичайно важко.
Його життєвий шлях — це шлях чесної, гідної людини, відданої родині, громаді та своїй державі.
Висловлюємо щирі співчуття синові Олександру, невістці Дар’ї, онукам Михайлу та Уляні, коханій жінці Олені, брату Володимиру, всім рідним, близьким і побратимам.
Світла і вічна пам’ять нашому Герою. Ми збережемо його ім’я, його історію та його любов до України у наших серцях.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
