Зі сльозами на очах, зі схиленими головами, ми продовели сьогодні в останню путь мужнього воїна Бригінця Юрія Леонідовича.
Пекучий біль втрати стискає серце кожного, адже майже щодня до нас приходять трагічні повідомлення з передової — звістки про те, що найкращі сини і доньки України віддають своє життя. Віддають його за те, щоб ми могли жити, працювати, ростити дітей, мріяти про майбутнє у вільній і Незалежній державі.
Повномасштабна війна триває вже понад три роки. Вона не лише на передовій — вона в наших серцях. У тиші, що настає після тривоги, у щоденних новинах, в очікуванні дзвінка від рідних, і в молитвах за тих, хто тримає небо над Україною. Війна змінила наше життя, наше суспільство, кожного з нас.
Справжні титани на фронті в надзвичайно складних умовах тримаються міцно та продовжують національну-визвольну боротьбу від рашизму. Збройні Сили України відважно виборюють свободу рідної Батьківщини, але, на жаль, в тяжких боях захисники ризикують власним здоров’ям та життям.
Сьогодні ми в скорботі низько схиляєм голови перед Героєм, який у боротьбі за волю і кращу долю України віддав найдорожче що мав – своє життя.
Бригінець Юрій Леонідович народився 28 липня 1975 року у Свєрдловській області російської федерації, куди його батько був направлений на службу. Згодом родина повернулася до України, спершу оселившись у Чернігові, а згодом — у нашому рідному Обухові, де батько продовжив службу в поліції.
Юрій навчався у загальноосвітній школі №3, після 9 класів вступив до Професійно-технічного училища міста Українки. Працював на Київському картонно-паперовому комбінаті, пізніше — на Трипільському пакувальному комбінаті.
Коли країна покликала — став на її захист. Юрій рік служив у зоні АТО, під Краматорськом, захищаючи східні кордони України. Повернувшись додому, працював на будівництвах, завжди залишаючись добрим, чуйним, готовим прийти на допомогу. Любив життя, пригоди та щирість у людях.
Навесні 2023 року отримавши повістку, Юрій знову став до лав Збройних Сил України. Служив у танковій 110-й бригаді на Черкащині та Харківщині, під Куп’янськом. Згодом був переведений до штурмової бригади, у складі якої воював під Покровськом. Мав позивні «Пожежник» та «Дєд». Про фронтові будні рідним розповідав небагато — мужньо ніс свій тягар воїна.
30 вересня 2024 року життя хороброго воїна трагічно обірвалося під час виконання бойового завдання внаслідок вогневого удару ворога. Тяжкий процес ідентифікації тривав майже рік, і лише сьогодні ми маємо змогу з гідністю провести Юрія в останню дорогу, щоб його душа знайшла вічний спокій на рідній українській землі.
Висловлюємо щирі співчуття брату Василю, усім рідним, близьким, друзям і побратимам.
Світла пам’ять про Юрія Леонідовича назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і шанував.
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
