Зі сльозами на очах, зі схиленими головами, ми провели в останню путь захисника Вітчизни, мужнього і чесного воїна Демічева Дем’яна Миколайовича.
Понад три роки повномасштабного вторгнення український народ йде шляхом війни… Життя кожного з нас змінилось, адже страшні події принесли: скалічені долі, закатовані душі, втрачені життя військових та цивільних, розбомблені міста й села.
Справжні титани на фронті в надзвичайно складних умовах тримаються міцно та продовжують національну-визвольну боротьбу від рашизму. Збройні Сили України відважно виборюють свободу рідної Батьківщини, але, на жаль, в тяжких боях захисники ризикують власним здоров’ям та життям.
Сьогодні ми в скорботі низько схиляєм голови перед Героєм, який у боротьбі за волю і кращу долю України віддав найдорожче що мав – своє життя.
Демічев Дем’ян Миколайович народився 19 листопада 1978 року в селі Новоспаське Приазовського району Запорізької області. Навчався у Новоспаській загальноосвітній школі, де закінчив 11 класів. Лагідно в родині всі називали його «Дімою».
У мирному житті Дем’ян був фермером, із юних років займався сільськогосподарською діяльністю. Уже з 14 років працював на комбайні, вмів лагодити будь-яку техніку. Після закінчення школи розпочав трудову діяльність у фермерському господарстві свого батька. Після його смерті сам очолив господарство й успішно займався вирощуванням агрокультур.
Робота на землі стала справжнім покликанням його життя.
У 2017 році родина Дем’яна переїхала до Мелітополя, де він продовжував працювати на землі, підкорюючи будь-яку техніку – чи то трактор, чи комбайн.
Вся родина завжди вирізнялася працьовитістю: у Мелітополі вони мали свою землю, техніку, будинок… Та все це довелося залишити через війну. Родина болісно пережила вимушений виїзд із рідного міста. Від рук російського агресора постраждала вся родина: двоюрідну сестру, яка працювала директором школи, окупанти намагалися змусити до співпраці, і від пережитого стресу серйозно підірвалося її здоров’я.
На початку повномасштабного вторгнення сім’я виїхала спочатку до Запоріжжя, а у 2023 році – до Обухова, де проживали родичі й де Дем’яну запропонували роботу. Тут він опанував професії зварювальника та токаря, долучився до розробки та комплектації наземного дрона. Відтоді Обухівщина стала для родини другою домівкою. А тепер вона стала землею, де наш Герой знайде вічний спокій.
Наш захисник був світлою й доброю людиною, завжди спокійним і врівноваженим, люблячим батьком для сина і надійною опорою для дружини. Дем’ян мав дуже теплі, близькі стосунки з сином Іллею, був для нього найкращим другом та підтримкою. Родина завжди мала активну громадянську позицію, була патріотично налаштована.
У травні 2025 року Дем’ян був призваний до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання у Десні, отримав позивний «Джанго». Казав близьким: «Я все витерплю, я навчуся військовій справі». Він став до лав 425-го штурмового полку «Скала».
На жаль, життя воїна обірвалося трагічно й символічно водночас – у День Незалежності України, 24 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу селища Новоекономічного Донецької області. Саме такою дорогою ціною сьогодні оплачується наша свобода – життям цвіту нації, наших найкращих захисників.
Висловлюємо щирі співчуття мамі Наталії Вікторівні, дружині Марині, сину Іллі, сестрі Олені, брату Артему, усім рідним, колегам і побратимам.
Нехай Господь укріпить ваші сили, а наша вдячність і пам’ять стануть крилами для душі Героя. Світла пам’ять!