ВІЧНА ШАНА ТА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Сьогодні Обухівська громада провела в останню путь нашого земляка — воїна, патріота, людину, яка стала частиною великої історії боротьби українського народу за право бути вільним на своїй землі – молодшого сержанта Андрія Миколайовича Салія, який загинув, захищаючи рідну землю.

Андрій Миколайович Салій народився 2 квітня 1986 року в селі Бохоники, що на Вінниччині. Його батько був агрономом, родина часто переїжджала, змінюючи місце проживання. Там, у різних населених пунктах Вінниччини та Хмельниччини, де жила бабуся, минули дитинство та юність Андрія.

Після школи вступив до Вінницького технікуму, але через життєві обставини навчання не завершив. Рано почав працювати — пішов у будівництво. Добре розумівся на електриці, не цурався сільської праці, завжди був у русі, завжди — у справі. Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди відгукувався на прохання рідних.

У 2006 році Андрій переїхав до міста Обухів, де мешкав його брат. Тут він знайшов роботу, тут зустрів своє кохання. Разом із дружиною вони створили міцну родину. Весілля святкували в українському стилі — з піснею, традицією та любов’ю до рідного.

Андрій завжди був справжньою опорою для своєї сім’ї. Він постійно дбав про родинний добробут: займався будівництвом, тривалий час працював на млині. Повномасштабна війна застала його у період роботи на виробничому підприємстві «Royal Ingeniring», що у селі Гудимове. Саме звідти у 2023 році, отримавши повістку, без вагань став до лав Збройних Сил України.

Так склалися обставини, що Андрію не довелось служити строкову службу у свій час, про що потім, ставши справжнім військовим, і захопившись своєю службовою діяльністю, він пожалкував. Він не розказував своїм близьким про своє військове життя, про бойові завдання – адже служив у розвідці. Але часто розказував про тих, з ким довелося воювати поруч: це, за його словами, були справжні чоловіки, мужні, надійні, безстрашні. З великою повагою ставився до своїх відважних та відповідальних командирів, і намагався стати таким для своїх підлеглих. Взагалі, подальше життя планував пов’язати з військовою службою, і для цього він постійно навчався: опановував різні військові спеціальності, такі, як сапер-мінер, інструктор з маскування та т. ін., сертифікати по закінченні курсів мав лише із відмінними оцінками, оскільки розумів, що у військовій справі дрібниць не буває.

У перші дні війни, коли Обухів був у небезпеці, він чергував на наших блокпостах, допомагав їх облаштовувати, і майже постійно був серед волонтерів — там, де була потрібна справжня чоловіча сила.

Ставши до лав Збройних Сил України, обрав найскладніше – військову розвідку, так і потрапив потім до складу 132-го розвідувального батальйону. Пишався тим, що був у десантно- штурмовій бригаді, що разом з цими сміливими воїнами стрибав з парашутом, виконував складні бойові завдання. Як велику цінність зберігав свій маруновий берет – символ високого професіоналізму, сміливості, мужності та здатності виконувати найскладніші військові задачі, носити який мають право лише ті воїни, які отримали відповідну кваліфікацію та пройшли суворі випробування. Цей берет лежав поруч біля Андрія навіть під час прощання на площі.

Бойовий шлях молодшого сержанта Андрія Салія розпочався на Донецькому напрямку. Там пережив загострення хвороби ніг, переніс операції, однак знову і знову повертався до своїх побратимів. Був поранений у ноги, але не зламався.
Згодом Андрій, що мав позивний «Андре», був переведений на Сумський напрямок. Служив чесно, поважаючи військову дисципліну, відчував себе на своєму місці у бойовому строю. Був харизматичним, комунікабельним, умів знайти спільну мову з усіма.

В одному з бойових виходів їхній підрозділ потрапив під ворожий обстріл — і вони трималися до останнього. Так, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Садки Сумського району, Сумської області відважно загинув наш земляк Андрій Миколайович Салій. Сталося це 25 липня 2025 року. Тепер йому назавжди 39 років…

Висловлюємо щирі співчуття мамі Олені Василівні, дружині Єлизаветі, сину Матвію , брату Роману, сестрі Наталії, тещі Вікторії Володимирівні, рідним, колегам, друзям, всім хто знав та поважав воїна.