НАВІКИ В НАШІЙ ПАМ’ЯТІ ТА СЕРЦЯХ!

Обухівська громада провела в останню путь молодого воїна, солдата, водія кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Богдана Артемовича Карповича.

Народився наш Герой 19 травня 2002-го року в Обухові, навчався в Обухівському Академічному ліцеї №3. Цікавився точними науками, закінчив Київський технікум електронних приладів за спеціальністю «електронні комунікації та радіотехніка». Далі була строкова служба у Збройних Силах України, де, власне, і застала його повномасштабна війна з російським агресором.

Влітку 2022-го року Богдан прийняв рішення поступити на службу за контрактом. Майже відразу потрапив до Бахмуту, де точилися найзапекліші бої з ворогом. Бойові завдання виконував на посаді кулеметника, командира БТР. Був нагороджений медаллю «За службу Україні».
Під час бойових дій в одній з гарячих точок, на жаль медаль згоріла в танку, а сам Богдан отримав поранення. Підлікувавшись, знову повернувся в зону бойових дій. Тепер вже на Харківський напрямок. Тут знову був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни», і знову отримав поранення, а після лікування – ще одне. За станом здоров’я був направлений на реабілітацію. А далі – новий контракт, і знову Богдан потрапляє на фронт. Цього разу вже як водій підрозділу, діяльність якого пов’язана з керуванням дронами. Підвозив, забирав, евакуйовував «трьохсотих» та «двохсотих».

Служив чесно, мав подяки від командування. Близьким не дуже розповідав про свою службу. Говорив, що все у нього добре. Збирався днями у відпустку. Останній раз виходив на зв’язок 4 липня, а 6-го липня загинув поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.
Ось і вся біографія. Бойовий шлях і лінія життя виявилися у Богдана занадто короткими. Він багато чого не встиг: мріяв стати поваром, купити мотоцикл, любив дітей, але сім’ю також не встиг створити.

Звістка про загибель Богдана відізвалась пекучим болем у серцях найрідніших та усіх, хто знав і поважав його. Адже цей хороший, привітний, веселий та комунікабельний хлопець любив свою родину, мав багато друзів, і, звичайно, ще був тільки на самому початку свого життя.

Він навіки залишиться в нашій пам’яті. Адже Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поряд, оберігаючи нас з небес.
Світла та вічна пам’ять тобі, мужній Захиснику України!

Щирі слова співчуття висловлюємо батькові Артему Анатолійовичу, мамі Марині Юріївні, бабусі Світлані Іванівні та дідусям Анатолію Миколайовичу та Юрію Миколайовичу, сестрам Вероніці, Кірі, рідній тітці та хрещеній Вікторії Анатоліївні з її родиною: чоловіком Сергієм та дітьми Домінікою та Віталієм.

Нехай буде світлою пам’ять про Богдана, який навіки залишиться взірцем мужнього захисника Батьківщини!