Кожне ім’я — це не просто напис на меморіалі. Це чийсь син чи донька, тато або мама, найкращий друг, любов усього життя. Це люди, які більше не обіймуть, не усміхнуться, не повернуться додому. Бо вони зробили неможливе — віддали найдорожче, аби ми могли жити, говорити українською, бачити небо вільним.
Створення суспільної культури пам’яті — не просто обов’язок. Це наш моральний щит перед забуттям. Це правда про їхній подвиг, яка повинна звучати в кожній школі, на кожній вулиці, у кожному серці. Це те, що виховує патріотизм, тримає націю єдиною, не дає розсипатися в часі.
Пам’ять — це дотик до вічності.
Це наш спосіб сказати: «Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми живемо так, щоб бути гідними вас.»
Нехай у кожному куточку громади буде місце для тиші, сльози й вдячності. Бо пам’яті дійсно не буває багато…
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
