СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Сьогодні Обухівська громада навіки попрощалась із загиблим воїном, що загинув на полі бою, захищаючи рідну землю, свою родину, всіх нас.

На вівтар свободи за майбутнє нашої незалежної держави поклав своє життя наш земляк Савченко Сергій Вікторович.

Український народ несе сьогодні непоправні втрати. Четвертий рік триває відкрита повномасштабна агресія російських загарбників, і за цей час вже, мабуть, не лишилось в Україні такої родини, яка б не зазнала страшної втрати – загибелі рідних та близьких. Але таким є сьогодні єдиний шлях порятунку нації, порятунку майбутнього наших дітей та онуків, шлях збереження України як самостійної держави у світовому просторі. І це є найголовнішою мотивацією для мужності та героїзму наших захисників, що боронять українську землю ціною свого життя. Одним з них був старший солдат Савченко Сергій Вікторович, водій-електрик другого артилерійського взводу восьмої артилерійської батареї третього артилерійського дивізіону 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Савченко Сергій Вікторович народився в Обухові 23 травня 1972-го року. Він був старшим сином у родині корінних, з діда-прадіда місцевих жителів Віктора та Любові Савченків, у яких потім народилося ще дві донечки, яким Сергій став справжнім старшим братом, бо і нянчив, і опікав, і захищав їх, і допомагав потім все життя. Навчався в Обухівській загальноосвітній школі №2, закінчивши яку поступив у Професійно-технічне училище в Українці, по закінченні якого здобув спеціальність електрослюсаря.

Працював деякий час на Обухівському біохімічному заводі, а коли прийшов час – був мобілізований на строкову службу, яку проходив у одному з підрозділів Повітряних Сил України у Вінницькій області.

Сергій з дитинства був привчений до роботи, не боявся ніяких труднощів, і у своїй великій дружній родині він був опорою та помічником для всіх. Батьки, які дали добрий шлях всім трьом дітям, вважали його просто «золотою дитиною» і своєю надійною підтримкою.

Трудовий шлях Сергія Савченка після строкової служби продовжився у рідному місті: він деякий час працював водієм у міській раді, на Київському картонно-паперовому комбінаті, а останнім підприємством, де він пропрацював електрослюсарем 6-го розряду більше як 16 років, і де його застала повномасштабна війна з російським агресором, стала Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго».

У перші ж дні війни Сергій добровільно став до лав захисників України, і його 28-го березня 2022-го року було мобілізовано до ЗСУ.

Бойовий шлях воїна Сергія Савченка на позивний «Батя» розпочався у місті Бердичеві, його було зачислено до 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. У складі цього бойового підрозділу він брав участь у найзапекліших боях, у найгарячіших точках фронту: обороняв Бахмут, Часів Яр та багато інших населених пунктів, що знаходяться на Донецькому напрямку, мав численні подяки від командування.

Сергій постійно вдосконалював свій рівень володіння артилерійською зброєю, двічі проходив навчання за кордоном: у Польщі та в Італії. Він досконало володів прийомами та навичками роботи з польською самохідною гаубицею «Краб», саморухомою гаубицею FH70, іншими новітніми видами озброєння.

Як і в мирному житті, Сергій і на фронті був весь час у повсякденних клопотах та у господарській роботі: полагодити бойлер, відремонтувати плиту, збудувати бліндаж – він все це вмів, і все це робив, адже, як говорить про нього мама, «в руках все горить».

А ще завжди мав якийсь хоч мінімальний запас продуктів, цигарок, побутових речей першої необхідності для побратимів. Ні для кого нічого не шкодував – тому і «Батя»… Він взагалі, і в мирному житті, і на війні вмів добре комунікувати і з молоддю, і з людьми старшого віку. Був енергійним, рухливим, і виглядав набагато молодшим за свій вік: адже все життя був спортсменом, а у футбол грав, як жартома говорять про нього рідні, від народження. Тривалий час був капітаном футбольної команди Трипільської ТЕС.

Він не дожив до свого 53-го дня народження 4 дні. Життя воїна Сергія Савченка обірвалось 19 травня 2025-го року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бересток Краматорського району Донецької області внаслідок удару ворожого FPV дрону.

Обірвалися мрії: допомогти батькам, поїхати відпочити з дружиною, поробити ремонти сестрам…

Сьогодні в останню дорогу Сергія Вікторовича Савченка провела вся його велика дружня родина, які тримаються разом і міцно підтримують один одного. Це приклад для всіх нас. Адже Сергій був гарним сином, братом, батьком, дідом. У зоні бойових дій продовжує справу батька один з його синів. І ми, громада, розділяючи вповні ваше непоправне горе, разом з вами пишаємось нашим земляком, вклоняємось йому за його подвиг і за гідно прожите життя.

Щирі слова співчуття висловлюємо рідним загиблого: батькові Віктору Івановичу, мамі Любові Іванівні, коханій дружині Ірині, сестрам Лілії та Ірині, синам Максиму та Денису, онучці Варварі, онуку Захару, усім близьким, друзям, колегам та побратимам.

Світлий спомин про Сергія назавжди залишиться у нашій пам’яті та у вдячних серцях кожного з нас.

Молимося за життя тих, хто захищає нас на передовій.

Молимося за вічний спокій тих, хто оберігає нас з небес.