Сьогодні, 19 травня Обухівська громада провела в останню путь старшого солдата 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка, уродженця села Германівка Сулиму Олега Григоровича.
Він залишив по собі світлу пам’ять та невимовний біль у серцях близьких йому людей. І цей біль розділяють з вами, шановна родино, жителі села Германівка та вся наша Обухівська громада.
Йде четвертий рік від початку повномасштабного вторгнення, від тієї страшної миті, коли російський ворог прийшов на нашу землю з вогнем і ненавистю. Ці роки сповнені болю, боротьби та втрат… За цей час у страшній війні ми втратили тисячі захисників та захисниць України.
Кожного дня, кожної миті ми молимося за наших захисників. За тих, хто зараз у бою на найгарячіших точках фронту боронить наші кордони та тримає небо над Україною. Ми молимося за тих, хто перебуває у полоні та за світлу пам’ять тих, хто віддав найдорожче – життя у боротьбі за Батьківщину.
Сулима Олег Григорович народився 19 вересня 1985-го року у селі Германівка Обухівського району. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він закінчив загальноосвітню школу, звідси призивався на строкову службу, по закінченні якої повернувся в рідне село.
Маючи працелюбну вдачу та хист до будь якої роботи, він завжди був занятим, і займався не тільки своїми справами, а дуже часто, не дивлячись на складні обставини, що траплялись на його життєвому шляху, завжди був готовий підставити плече друзям, сусідам, рідним.
Йому довелось попрацювати на декількох підприємствах нашого району, у технічній службі столичного телевізійного каналу СТБ, він завзято і з радістю оволодівав новими для нього професіями, а найбільша частина його трудового життя пов’язана була із виробничим підприємством «Олбрізсервіс”.
Голосних слів про любов до Батьківщини не говорив, але з перших днів повномасштабної війни з російським агресором добровільно з’явився до збірного пункту Територіального центру комплектації та соціальної підтримки з проханням відправити його на фронт. Відразу його прохання не задовільнили, попередивши про те, що у потрібний момент його буде викликано повісткою. Олега Сулиму було мобілізовано у січні 2024-го року.
Бойовий шлях Олега Сулими, воїна на позивний «Тихий», розпочався із двох навчальних військових підрозділів – спочатку у Житомирі, потім у Чернігові. Це був досить нелегкий час для Олега: він проходив навчальний курс, маючи важку травму ноги, але не в його характері було здаватися, він впорався. Після чого його було направлено до 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка, у складі якої 1-го червня старший солдат Олег Сулима виїхав у зону бойових дій.
З рідними востаннє говорив 5-го червня, попередивши, що виходить на бойове завдання, і що деякий час зв’язок з ним буде відсутній. А вже 11-го червня командування попередило родину, що він зник безвісти після артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.
Важкий шлях повернення додому довелось пройти Олегу вже після загибелі: майже рік часу знадобилося для того, щоб тіло було знайдено, пройшло ДНК-експертизу, було ідентифіковане і привезене додому для вічного спочинку в рідній землі. І в цьому велика заслуга сестри Олени, яка весь цей час, проявляючи стійкість та наполегливість, не здавалась та розшукувала брата, допомагаючи паралельно таким самим родинам.
Прощаючись сьогодні з Олегом, якого в селі жартома називали Йєті, багато хто з вас, дорогі земляки, згадував його неповторну сонячну посмішку, його непримириму позицію до безладу та неправди, його готовність підтримати у важкий час.
Розділяючи ваше горе, дорога родино, ми висловлюємо найщиріші співчуття мамі Наталії Анатоліївні, братові Миколі, сестрі Олені, всім рідним, близьким, побратимам та друзям. Нехай світлою буде пам’ять про воїна – захисника, нашого земляка Олега Сулиму.
Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя! Дякуємо за мужність та відвагу.
Царство Небесне!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб