У нас знову тяжка втрата – ми вкотре попрощалися із мужнім воїном, справжнім патріотом, надійним захисником, що віддав своє молоде життя за честь і свободу своєї Батьківщини, за майбутнє свого народу, за гідне життя у своїй незалежній країні.
Обухівська громада провела в останню путь Дмитра Володимировича Карпенка, молодшого сержанта 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Обірвалось молоде життя. Ця трагедія сьогодні є суцільним горем по всій нашій країні. Адже гинуть молоді, завзяті, розумні і щирі люди – такі, яких вкрай потребує сьогодні наше суспільство. Без яких життя країни є неповноцінним, без яких важко піднімати з руїни нашу державу.
Саме завдяки рішучості й звитязі наших воїнів, які щодня протистоять ворожим штурмам, Україна зберігає свою свободу, а наш народ — надію на завтрашній день.
Карпенко Дмитро Володимирович народився у родині військового в Одеській області 9-го грудня 1987-го року. Після звільнення в запас родина переїхала спочатку до містечка Лубни Полтавської області, а потім, у 90-ті роки до Обухова, де батьки влаштувались на роботу, а Дмитро навчався у загальноосвітній школі, спочатку у 5-ій, а потім в 1-ій, імені Андрія Малишка, після закінчення загальноосвітньої школи продовжив навчання у Київській Академії обліку і статистики, закінчивши яку, отримав фах фінансиста.
Дмитро виділявся наполегливістю та працелюбством: він добивався своєї мети завжди і у всьому. Так, працюючи на виробничому підприємстві «Олбрізсервіс», він опанував нову для себе професію, очолив колектив одного з виробничих цехів.
Було ще декілька фірм, на яких довелось попрацювати Дмитру – він завжди був вправним та відповідальним. Останнім місцем роботи Дмитра Карпенка стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Трипільський пакувальний комбінат», де Дмитро працював на посаді інженера – конструктора.
Отримавши повістку, Дмитро Карпенко, не зволікаючи жодного дня, з’явився до Обухівського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки і в лютому 2024 року був мобілізований для проходження військової служби. Його бойовий шлях розпочався із навчального військового підрозділу у Старичах, що на Львівщині, після якого Дмитро був направлений для проходження подальшої служби у 53-тю окрему механізовану бригаду імені Князя Володимира Мономаха, у складі якої брав участь у пекельних боях на Донеччині, протягом довгого часу у складі цього підрозділу йому довелось перебувати в районі славнозвісного Серебрянського лісу, однієї з найгарячіших точок фронту.
Весь цей час, до останнього дня Дмитро служив на бойовій машині. Виконуючи свій воїнський обов’язок та будучи вірним присязі, на вірність українському народу, молодший сержант Карпенко Дмитро Володимирович загинув смертю хоробрих 11 травня 2025 року на полі бою поблизу населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області. Кожного разу, прощаючись з воїнами, які повернулись «на щиті», ми говоримо про те, що війна забирає найкращих: це в повній мірі стосується і Дмитра Карпенка: і в бою, і в роботі, і в спілкуванні йому не було рівних. Навіть на фронті він знаходив можливості для свого розвитку та навчання.
Сьогодні на прощанні з Героєм були присутні його бойові побратими, яких, не дивлячись на важку ситуацію на фронті, командування відпустило попрощатися з вірним другом. Родина щиро вдячна за цю неймовірну підтримку.
Неможливо знайти слова, які б передали горе дружини, яка є вірною супутницею Дмитра майже з дитинства – вони дружили ще зі школи, і п’ятнадцять років прожили у щасливому шлюбі. Скільки мрій про безбідну старість у власному домі, який збудував чоловік своїми руками, про подорожі і про улюблену роботу лишилися нездійсненими! Як навчити жити далі без дорогого тата синочка Тимофія, що був для нього найдорожчою людиною в житті! Нерозривний зв’язок між батьком і сином перервався навіки! І вже не будуть разом грати на гітарі, співати улюблених пісень, вивчати англійську мову, обговорювати спортивні успіхи Тимофійка…
Дмитро ніколи не розказував про те, які випробування доводиться переживати на фронті йому та його побратимам, він беріг сім’ю від зайвих переживань, як це зазвичай роблять справжні чоловіки, натомість сам кожного дня телефонував їм, переживаючи за них.
Розділяючи ваше горе, дорога родино, ми висловлюємо найщиріші співчуття дружині Ірині, синові Тимофію, мамі Тетяні Германівні, братові Олександру, всім рідним, близьким, побратимам та друзям Дмитра. Нехай світлою буде пам’ять про нього.
Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя! Дякуємо за мужність та відвагу.
Царство Небесне!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
