Шановна громада, велике горе спіткало нас.
Сьогодні ми провели в останню путь мужнього воїна, відданого патріота і захисника України, нашого земляка, уродженця села Германівки Петра Лозенка.
Це важкий день для всіх нас, адже Україна і всі ми втратили чесного та сміливого чоловіка, який завжди був готовий допомогти та підтримати.
Майже три роки повномасштабного російського вторгнення український народ йде шляхом запеклої боротьби через труднощі і незгоди, втрати і страждання…
Життя кожного з нас змінилось: скалічені долі, закатовані душі, втрачені життя військових та цивільних, розбомблені міста й села – такою є наша сьогоднішня реальність.
Наш світ тримається сьогодні на героїзмі та відданості наших військових, що ціною власного здоров’я та нерідко життя протистоять жорстокості та агресії ворога.
Одним з них був Петро Лозенко – гарний батько, люблячий чоловік, вірний син, надійний товариш та дбайливий господар.
Петро Миколайович Лозенко народився 8 вересня 1977 року у селі Германівка. Він успішно закінчив Германівську загальноосвітню школу, отримав спеціальність механізатора, і навіки пов’язав своє життя із землею та рідним селом.
Працював трактористом, мав своє доглянуте господарство, допомагав сусідам та родичам, вмів дати раду будь-якій роботі по сільському господарству, що сьогодні трапляється дуже рідко.
У житті Петро, або як всі в селі з любов’ю називали його, Петюсь, цікавився військовою історією, любив читати книжки та дивитись фільми про війну.
Він був веселим, дотепним, і завжди знаходив вихід з будь-якої складної ситуації. Мав багато друзів, був душею компанії, гарно готував різні смачні страви.
Любив природу, тварин, роботу, а найбільше – свою родину. Ніякими словами не передати горе, що спіткало його лагідну люблячу дружину та двох донечок – його квіточок, яких вони разом виховали гідними, розумними, цілеспрямованими, і дуже пишався, що дівчатка, на відмінно закінчивши школу і обравши професію лікаря, навчалися на бюджетній програмі. А вже ж як вони любили його!
Петро Миколайович вів активний та здоровий спосіб життя, не палив, не вживав алкоголь, займався фізичними вправами, активно брав участь у спортивних змаганнях у складі любительської хокейної регіональної команди «Барса».
І, мабуть, жити б йому до ста років, як жили його дідусь та бабуся, інші родичі – довгожителі. Якби не війна.
Його мобілізували до лав Збройних сил України у березні 2024 року. Пішов, не вагаючись, бо якщо не я, то хто – таке переконання мав у житті.
Спочатку перебував у навчальному центрі в Чернігівській області, потім військова доля закинула його спочатку на Луганський, згодом на Харківський та Донецький фронтові напрямки. Двічі був поранений, мав контузію, але кожного разу повертався в стрій.
Сьомого січня 2025 року стрілець-помічник гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 135-го окремого батальйону територіальної оборони 114-ї окремої бригади солдат Лозенко Петро Миколайович, виконавши свій військовий обов’язок, загинув в бою за Україну поблизу населеного пункту Новопіль Донецької області внаслідок атаки ворожого FPV дрону-камікадзе.
На віки-вічні його ім’я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.
Висловлюємо найщиріші слова співчуття та підтримки мамі Євдокії Григорівні, дружині Людмилі Михайлівні, донечкам Ані і Тані, брату Віталію, сестрі Антоніні, рідним, друзям, колегам, побратимам, всім, хто знав та поважав нашого Героя.
Нехай світлою буде пам’ять про нього. Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя!
Дякуємо за мужність та відвагу!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
