Сьогодні свій останній спочинок в рідній землі знайшов мужній воїн, відданий син українського народу, солдат, командир розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Ярош Володимир Васильович за позивним «Яр».
Народився наш Герой 22 квітня 1987 року в Обухові. Навчався в ЗОШ №3. Вчителі його згадують добрим хлопчиком, з білим чубчиком, з виваженим та спокійним поглядом, сором’язливою посмішкою.
У віці 7 років він залишився без батька. Став старшим в родині, допомагав доглядати молодшу сестричку Інну. В усьому був опорою для мами, не зважаючи на такий юний вік.
Маючи дуже товариський, доброзичливий характер Володя завжди приходив на допомогу друзям. І в дорослому віці його кредом залишилося – допомагати людям. Оптиміст по натурі, з хорошим почуттям гумору.
Після закінчення загальноосвітньої школи №3 Володимир пішов навчатися на столяра в Київське вище професійне училище деревообробки. Працював столярем на різних підприємствах. Володимир був майстром на всі руки. Умів робити абсолютно все, ремонтував техніку та обладнання. Сам освоїв зварювальні роботи.
Останнім його місцем роботи було приватне підприємство в Обухові, яке виготовляє катери. Він легко здобув уміння маляра та займався професійним фарбуванням катерів. Кращого за нього робітника не було, так згадують про нього колеги. Керівник навіть згоден був чекати коли Володя повернеться з фронту, тримаючи йому робоче місце.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, Володимир допомагав разом з іншими жителями Обухівської громади робити блокпости, брав участь в земельних роботах облаштування окопів, усюди намагався бути корисним в єдиному пориві містян оборонятися проти ворога.
25 грудня 2023 року на Різдво він був мобілізований до лав ЗСУ. Пішов без вагань та зволікань. Спочатку проходив навчання військовій справі в Житомирі. За успішну підготовку командування направило його на курси сержантів – «Курси лідерства».
А далі був шлях на фронт. Потрапив Володимир до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади на Харкіщину. Згодом став командиром розвідувального відділення цієї ж бригади.
Під час бою, 03 липня 2024 року в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області, Володя загинув як Герой, поспішаючи на допомогу своєму побратиму.
Його загибель стала великою втратою для товаришів по зброї. Вони навіки втратили найкращого друга.
Неймовірною втратою та великим болем відізвалася його загибель в серцях рідних людей: дружини Ольги, синів Ярослава й Ігоря, мами Ніни Володимирівни, сестри Інни, усіх, хто знав та поважав Володю.
Щирі співчуття родині, друзям, колегам, побратимам Захисника України.
Нехай світлою буде пам’ять про нього. Низько схиляємо голови в пошані перед подвигом Героя! Дякуємо за мужність та відвагу. Царство Небесне!
Чат-бот
Чат-бот
Телефони служб
Коментарі