У ТЯЖКІЙ СКОРБОТІ СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД СВІТЛОЮ ПАМ’ЯТТЮ ВОЇНА

Сьогодні 20 січня Обухівська громада провела в останню путь свого земляка, відданого патріота, сержанта БАСИСТЮКА ДМИТРА.

Наш Герой знайшов вічний спокій біля своїх побратимів на Алеї слави міського кладовища “Польок”.

Басистюк Дмитро Вікторович народився 5 січня 1991 року у місті Вишневе на Київщині, тут же пройшли його дитячі роки. Деякий час Дмитро проживав у місті Волочиську, що на Хмельниччині, де закінчив загальноосвітню школу.

До нашого міста Дмитро переїхав у 2013 році, жив тут з сім’єю майже до самої строкової служби, яку проходив у Підгірцівській військовій частині. Тоді ж ним було підписано контракт, згідно з яким Басистюк Дмитро Вікторович на позивний Басик проходив службу в зоні бойових дій у складі військ АТО та ООС.

За час військової служби отримав нагороду “Ветеран війни”. Звільнившись у 2019 році, працював в охоронній службі.

З початком повномасштабного вторгнення Дмитро вступив до лав територіальної оборони, служив у 135-му батальйоні. На виконання бойових завдань підрозділ, у складі якого перебував військовий, чотири рази виїжджав у зону бойових дій.

Четвертий виїзд закінчився для Дмитра трагічно. 18 грудня 2023 року, будучи вірним присязі на вірність Українському народові, як написано у сповіщенні про смерть героя, мужньо виконавши свій військовий обов’язок, сержант Басистюк Дмитро Вікторович загинув в ході стрілецького бою поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

Майже місяць побратими, ризикуючи своїм життям, крок за кроком з великими труднощами витягували тіло воїна з території, що постійно перебувала під артилерійським вогнем противника. І це вдалося зробити лише 15 січня ввечері, про що одразу ж повідомили батьків.

Увесь цей тяжкий час командир підрозділу та побратими були постійно на зв’язку з родиною.

Рідні та близькі, усі, хто знав Дмитра, завжди будуть пам’ятати його посмішку та лагідну вдачу, вміння дружити, опікуватися дітьми та тваринами…

Він був дуже надійним другом, членом великої військової родини: хлопці називали його «Божою людиною», добряком, яких дуже мало на цьому світі. Старалися не посилати його на позиції зайве, адже, маючи зріст 185 см, йому було дуже важко сховатися у мілких окопах. Цінували та берегли Басика, який, пройшовши горнило Бахмуту та маючи досвід АТО, ніколи не відмовлявся від найскладніших завдань і був для них взірцем.

З глибокою скорботою і вдячністю ми схиляємо голови перед мужністю, перед пам’яттю тих, кого навічно забрала війна. Висловлюємо щирі слова співчуття та великої підтримки рідним загиблого: батькові Віктору Анатолійовичу, мамі Наталії Володимирівні, братам Анатолію та Артему, сестрі Віталіні, друзям, колегам, побратимам.

Нехай світлий спомин про відданого Захисника України назавжди залишиться у наших серцях.

Вічна пам’ять Герою!