У ЗАСВІТИ ВІДХОДЯТЬ НАЙКРАЩІ ГЕРОЇ

Тяжка й кровопролитна війна з російським агресором триває.

Ворог нарощує свої сили та усіма способами намагається завоювати нас, українців.

Наші мужні воїни самовіддано б’ють ворога. Любов до України та рідних додають їм снаги та впевненості у тому, що ми вистоїмо, ми переможемо.

Майже щотижня Обухівська земля зустрічає своїх синів, яких везуть «на щиті» додому. Стоячи на колінах, не дивлячись на пізній час чи негоду, перед ними схиляють голови вдячні мешканці. Адже вони знають, що завдяки хлопцям і дівчатам, які поклали свої життя за рідну землю, ми продовжуємо жити. Поки ми в теплих домівках, там, на фронті, в надскладних умовах, захисники тримають небо і землю в своїх мужніх руках, ціною здоров’я та життя.

Вкотре пекуча втрата прийшла до нашої Обухівської громади.

24 листопада 2023 року поблизу н. п. Красногорівка Покровського району Донецької області під час виконання військового обов’язку із захисту Батьківщини загинув наш земляк, мужній воїн, рядовий, навідник 1-го відділення 1-го взводу 9-ї роти 3-го механізованого батальйону ІВАХНЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ.

Народився Сергій 09 жовтня 1978 року в Обухові.

На рідній землі він зростав, мужнів. Навчався у ЗОШ №2.

Беручкий та вмілий до роботи, Сергій спочатку працював на Обухівському силікатному заводі, а згодом перейшов до молодого та прогресивного підприємства «АЕРОК», працюючи там сортувальником (пакувальником) теплоізоляційних виробів.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Сергія мобілізували до лав Збройних сил України. Спочатку було навчання військовій справі, а потім Сергія перевели до військового підрозділу на Донеччину, де тяжкі і небезпечні будні солдата стали реальністю.

Про свою службу він рідним не розповідав, був неговірким та лише заспокоював, що все мовляв добре. Не хотів, щоб найрідніші люди хвилювалися за нього, адже був у самому пеклі бойових дій.

У той день він зранку ще встиг поспілкуватися по телефону з рідними, а потім життя його обірвалося поблизу населеного пункту Красногорівка, що на Донеччині. Сталося це 24 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання.

Загибель Сергія – це надзвичайно велика й болюча втрата для його рідних, друзів, колег.

Він був неймовірно світлою постаттю. Невиправний оптиміст, щирий, добрий, лагідний.

За першим покликом допомагав усім, хто цього потребував. Нікому не відмовляв у допомозі.

Був душею і серцем родини. Любив батьків, племінницю та її синочка. Дуже любив дітей, хоча своїх, на жаль, не мав. Не встиг.

Прихильно ставився до тварин. Опікувався та доглядав їх.

Сергій полюбляв займатися земляними сільськогосподарськими роботами. Не стояв осторонь хатніх справ. Увесь час щось майстрував, бо мав золоті руки.

Для друзів та побратимів був надійною опорою й щирим порадником.

Таким він залишиться назавжди.

А ще залишиться пекучий біль втрати для рідних та близьких.

Ніякі слова не розрадять їхній сум.

Хай Господь дає сили й терпіння витримати цю болючу втрату.

Щирі співчуття батькам Миколі Дмитровичу, Надії Василівні, брату Олександру, сестрам Тамарі й Валентині, племінниці Ірині, усім рідним, близьким, друзям та побратимам загиблого Героя.

Герої завжди поруч з нами, у наших молитвах, у нашій пам’яті.

Вічна шана! Герої не вмирають!