Президент вибачився перед матерями загиблих воїнів

336

Президент вибачився перед матерями загиблих воїнів та перед усіма українцями за те, що чотири роки тому пообіцяв закінчити АТО. Про це він заявив під час свого виступу в Дніпрі. Там Петро Порошенко брав участь в урочистостях до Дня прапора. Разом з главою держави величезний прапор над Дніпром піднімав і син загиблого десантника Данило Маковей. Йому, зокрема, і адресував Президент своє вибачення.

І перед тобою, Данило, і перед воїнами, і перед усім народом хотів би поділитися переживанням, яке не полишає мене за жодних обставин. Яке давно мені не дає спокою. І не було жодного дня, щоб я про це не згадував. Чи коли отримую зведення з фронту, чи коли підписую Укази про нагородження загиблих українських героїв. Чи коли, і це особливо важко, коли зустрічаюся з мамами, дружинами, дітьми полеглих у боях хлопців і дівчат. І зараз про це думаю, коли дивлюся на цей наш прапор, з яким наші воїни йдуть проти ворога.

Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ті слова були сказані. Не важлива і образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко.

Шкодую, що породив завищені очікування. Я щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилась. І прошу за це вибачення.

Це для мене дуже серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів і до своїх обіцянок. Дякую вам за це розуміння. Країна вимагає чесної і відвертої розмови.

Я з цього  зробив висновки. Із самого початку слід було націлити усіх на тривалу та виснажливу боротьбу за те щоб звільнити кожен клаптик української землі.

Багато хто з нас весною чотирнадцятого не усвідомлював реальної глибини тієї катастрофи, яка сталася ще до війни. Українське військо, українську армію знищували: роззброїли, роздягнули, розікрали, розтягли.

Шлях був і є лише один. І цей шлях дуже простий. Нам з вами спільно, дорогі українці, будувати сильну армію, здатну тримати оборону супроти набагато чисельніших збройних сил Росії. Причому не лише на Донбасі, а по всьому величезному периметру кордону з Росією. І друге – заручитися міжнародною підтримкою і забезпечити санкційний режим, який трохи вправляє мозок агресору та стримує його. Це те, що я прошу у наших партнерів – єдності у всьому світі і солідарності з Україною. Цей шлях виявився з одного боку результативним та ефективним, з іншого, і це правда – довгим та виснажливим.

І нічого ми не прагнемо більше, ніж миру. І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці. Я хочу твердо наголосити – мир обов’язково настане на нашій землі. Мир, а не здача суверенітету. Мир, а не зрада. Забезпечити цей мир може єдність українського народу, боєздатне українське військо,  яке день за днем стає все сильніше і сильніше. І впевнений, що спільними зусиллями суспільства і відповідальної за обороноздатність влади ми це точно зробимо.

Для нашої армії важливими є і ракети, і гармати, і танки, і літаки. Але так само необхідним залишається і наш український прапор, який нас всіх об’єднує. Прапор, який всіх нас веде до перемоги.